Методи діагностики вірусу герпесу – лабораторні, культуральні, імунограма | Вірус Стоп

Визначення наявності вірусу герпесу в організмі людини проводиться перш за все лікарем під час огляду пацієнта. Наявність типового пухирцевого висипу характерної локалізації дає змогу запідозрити наявність герпетичного ураження. Однак здебільшого це стосується інфікування вірусами простого герпесу 1 та 2 типів, вітряної віспи та оперізуючого лишаю. Підозра на цитомегаловірусну інфекцію, ураження вірусом Епштейна-Барр, а також наявність нетипових форм захворювання вимагає залучення лабораторних методів діагностики герпетичного ураження.

МЕТОДИ ЛАБОРАТОРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Метою проведення лабораторних досліджень є виявлення самого вірусу герпесу в крові або тканинах людського організму, визначення його типу та концентрації. На сьогодні встановлення остаточного діагнозу герпесвірусної інфекції вимагає виділення вірусу з уражених ділянок, або виявлення вірусних генних продуктів.
Загалом, враховуючи характерний для всіх вірусів герпесу прихований перебіг інфікування, на сьогодні лабораторні методи виявлення збудника вважаються основними.
Обов’язковим сьогодні вважається проведення лабораторного дослідження для виявлення герпесу в жінок, що планують вагітність або вже вагітні, людям, яким планується проведення операції з трансплантації (пересадки) органів.
На сьогодні існує багато методів лабораторного виявлення вірусів герпесу. Який з них обрати - визначає лікар, можливо для уточнення ситуації їх потрібно буде декілька, але доречним буде знати про їх основні характеристики.

МЕТОД ПЛР
З методів діагностики герпетичної інфекції основним є метод полімеразної ланцюгової реакції. На сьогодні це досить поширений метод діагностики, що ґрунтується на виявленні вірусу в тканинах і біологічних рідинах людського організму навіть тоді, коли кількість вірусних часток мізерна, а сам вірус перебуває в «сплячому» стані. Метод заснований на багаторазовому відтворені генетичного матеріалу вірусу з подальшим визначенням його типу. Для проведення цього дослідження може використовуватись будь-яка тканина людського організму. Цей метод виявився найбільш успішним в діагностиці ураження вірусом простого герпесу нервової системи.

МЕТОД ІМУНОФЕРМЕНТНОГО АНАЛІЗУ
Ще один широко застосовуваний для діагностики герпетичної інфекції - імуноферментний аналіз. Цей метод базується на виявленні захисних факторів у крові людини, за допомогою яких організм бореться зі збудником. Зазвичай визначають ранні захисні фактори (імуноглобулін М), які свідчать на користь спалаху захворювання, та пізні захисні фактори (імуноглобулін G), що підтверджує наявність вірусу в організмі, та визначають їх кількість. Тобто для підтвердження діагнозу герпетичного інфікування обов’язковою умовою є збереження здатності імунної системи людини виробляти захисні фактори (імуноглобуліни), якщо опірність організму знижена, то недостатня кількість цих факторів свідчить більше на користь імуносупресії, ніж про відсутність вірусу герпесу в людському організмі, що потребує дослідження статусу (стану самої імунної системи).

МЕТОД ІМУНОФЛЮОРЕСЦЕНТНОГО АНАЛІЗУ
Полягає в обробці взятого на дослідження матеріалу спеціальними розчинами, завдяки яким збудник ніби «світиться» і його добре видно під електронним мікроскопом. Зрозуміло, що коли вірусних часточок в організмі мізерна кількість, або він перебуває в прихованому стані, інформативність такого методу невисока.

ІМУНОГРАМА
Додаткові методи використовуються за потреби. Зокрема це проведення імунограми, яка не стільки підтверджує наявність вірусу герпесу в організмі людини, скільки відображає стан імунної системи загалом в конкретний момент часу. Для інформативності цього дослідження його необхідно проводити кілька разів, тільки в такому разі виявлені зміни можна буде трактувати як інфікування. Зокрема, з його допомогою можна визначити розвиток пригнічення імунної системи за зниженням вмісту імуноглобулінів, на підставі чого може призначатись відповідне лікування.

КУЛЬТУРАЛЬНИЙ МЕТОД
Полягає в тому, що для виділення збудника отримані зразки тканини або рідин організму, які уражені вірусом, спеціально готують та вводять у сприйнятливі клітинні лінії та поводять спостереження за розвитком притаманних герпесу клітинних ефектів. Ця методика є найбільш корисною для діагностики інфекції, викликаної вірусом простого герпесу 1 і 2 типів, або вірусом вітряної віспи через їх відносно короткі цикли розмноження. Ідентифікація цитомегаловірусу за допомогою клітинної культури вимагає більш тривалого періоду часу через його тривалий період розмноження. Вірус Епштейна-Барра не викликає характерні зміни в клітинній культурі тому цей метод для виявлення цього вірусу не використовується.Так само віруси герпесу 6 і 7 типів мають унікальні характеристики росту, які ускладнюють ідентифікацію в системах культури клітин.
Насамкінець, визначення цитомегаловірусної інфекції заслуговує особливої уваги з урахування негативного впливу на перебіг вагітності та стан дитини. Цитомегаловірус діагностують за допомогою таких методів: виявлення специфічних захисних факторів у крові, проведення полімеразної ланцюгової реакції, культурального дослідження, а також цитологічного дослідження з метою виявлення специфічних для цитомегаловірусу гігантських клітин.