Методи діагностики вірусу герпесу – лабораторні, культуральні, імунограма | Вірус Стоп

Визначення наявності вірусу герпесу в організмі людини проводиться перш за все лікарем під час огляду пацієнта. Наявність типового пухирцевого висипу характерної локалізації дає змогу запідозрити наявність герпетичного ураження. Однак здебільшого це стосується інфікування вірусами простого герпесу 1 та 2 типів, вітряної віспи та оперізуючого лишаю. Підозра на цитомегаловірусну інфекцію, ураження вірусом Епштейна-Барр, а також наявність нетипових форм захворювання вимагає залучення лабораторних методів діагностики герпетичного ураження.

МЕТОДИ ЛАБОРАТОРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Метою проведення лабораторних досліджень є виявлення самого вірусу герпесу в крові або тканинах людського організму, визначення його типу та концентрації. На сьогодні встановлення остаточного діагнозу герпесвірусної інфекції вимагає виділення вірусу з уражених ділянок, або виявлення вірусних генних продуктів.
Загалом, враховуючи характерний для всіх вірусів герпесу прихований перебіг інфікування, на сьогодні лабораторні методи виявлення збудника вважаються основними.
Обов’язковим сьогодні вважається проведення лабораторного дослідження для виявлення герпесу в жінок, що планують вагітність або вже вагітні, людям, яким планується проведення операції з трансплантації (пересадки) органів.
На сьогодні існує багато методів лабораторного виявлення вірусів герпесу. Який з них обрати - визначає лікар, можливо для уточнення ситуації їх потрібно буде декілька, але доречним буде знати про їх основні характеристики.

МЕТОД ПЛР
З методів діагностики герпетичної інфекції основним є метод полімеразної ланцюгової реакції. На сьогодні це досить поширений метод діагностики, що ґрунтується на виявленні вірусу в тканинах і біологічних рідинах людського організму навіть тоді, коли кількість вірусних часток мізерна, а сам вірус перебуває в «сплячому» стані. Метод заснований на багаторазовому відтворені генетичного матеріалу вірусу з подальшим визначенням його типу. Для проведення цього дослідження може використовуватись будь-яка тканина людського організму. Цей метод виявився найбільш успішним в діагностиці ураження вірусом простого герпесу нервової системи.

МЕТОД ІМУНОФЕРМЕНТНОГО АНАЛІЗУ
Ще один широко застосовуваний для діагностики герпетичної інфекції - імуноферментний аналіз. Цей метод базується на виявленні захисних факторів у крові людини, за допомогою яких організм бореться зі збудником. Зазвичай визначають ранні захисні фактори (імуноглобулін М), які свідчать на користь спалаху захворювання, та пізні захисні фактори (імуноглобулін G), що підтверджує наявність вірусу в організмі, та визначають їх кількість. Тобто для підтвердження діагнозу герпетичного інфікування обов’язковою умовою є збереження здатності імунної системи людини виробляти захисні фактори (імуноглобуліни), якщо опірність організму знижена, то недостатня кількість цих факторів свідчить більше на користь імуносупресії, ніж про відсутність вірусу герпесу в людському організмі, що потребує дослідження статусу (стану самої імунної системи).

МЕТОД ІМУНОФЛЮОРЕСЦЕНТНОГО АНАЛІЗУ
Полягає в обробці взятого на дослідження матеріалу спеціальними розчинами, завдяки яким збудник ніби «світиться» і його добре видно під електронним мікроскопом. Зрозуміло, що коли вірусних часточок в організмі мізерна кількість, або він перебуває в прихованому стані, інформативність такого методу невисока.

ІМУНОГРАМА
Додаткові методи використовуються за потреби. Зокрема це проведення імунограми, яка не стільки підтверджує наявність вірусу герпесу в організмі людини, скільки відображає стан імунної системи загалом в конкретний момент часу. Для інформативності цього дослідження його необхідно проводити кілька разів, тільки в такому разі виявлені зміни можна буде трактувати як інфікування. Зокрема, з його допомогою можна визначити розвиток пригнічення імунної системи за зниженням вмісту імуноглобулінів, на підставі чого може призначатись відповідне лікування.

КУЛЬТУРАЛЬНИЙ МЕТОД
Полягає в тому, що для виділення збудника отримані зразки тканини або рідин організму, які уражені вірусом, спеціально готують та вводять у сприйнятливі клітинні лінії та поводять спостереження за розвитком притаманних герпесу клітинних ефектів. Ця методика є найбільш корисною для діагностики інфекції, викликаної вірусом простого герпесу 1 і 2 типів, або вірусом вітряної віспи через їх відносно короткі цикли розмноження. Ідентифікація цитомегаловірусу за допомогою клітинної культури вимагає більш тривалого періоду часу через його тривалий період розмноження. Вірус Епштейна-Барра не викликає характерні зміни в клітинній культурі тому цей метод для виявлення цього вірусу не використовується.Так само віруси герпесу 6 і 7 типів мають унікальні характеристики росту, які ускладнюють ідентифікацію в системах культури клітин.
Насамкінець, визначення цитомегаловірусної інфекції заслуговує особливої уваги з урахування негативного впливу на перебіг вагітності та стан дитини. Цитомегаловірус діагностують за допомогою таких методів: виявлення специфічних захисних факторів у крові, проведення полімеразної ланцюгової реакції, культурального дослідження, а також цитологічного дослідження з метою виявлення специфічних для цитомегаловірусу гігантських клітин.

Профілактика герпесних інфекцій та методи захисту | Вірус Стоп

Вважається, що часті стресові ситуації, перевтома, неправильний спосіб життя (нерегулярний сон, куріння, неправильне харчування, недостатня рухова активність тощо), хронічні захворювання негативно впливають на стан імунної системи, що створює сприятливі умови для активації вірусу і почастішання спалахів герпесу. Виявлення та уникнення цих факторів може допомогти зменшити частоту загострень герпесу.

ВІРУС ПРОСТОГО ГЕРПЕСУ 1 ТИПУ
Найбільш заразний у період загострення, проте може передаватися і тоді, коли симптоми відсутні, а самопочуття хворого не порушене. Тому на час загострення простого герпесу слід максимально зменшити, а краще взагалі припинити контакти хворого з оточуючими, що дасть змогу суттєво зменшити імовірність передачі інфекції. Хворий у період спалаху хвороби не повинен користуватися чужими предметами особистої гігієни, на цей період для нього необхідного виділити індивідуальний посуд, рушник, зубну щітку, виділити окрему постільну білизну тощо. В жодному разі цими предметами не повинні користуватися члени сім’ї – для них засоби індивідуальної гігієни хворого є джерелом герпетичної інфекції. Хворому на час герпетичних висипань не слід торкатися руками уражених ділянок шкіри, а якщо так вже сталось – наприклад, після нанесення мазей або кремів, необхідно ретельно вимити руки, тому що таким чином хворий може сам інфікувати себе (ураження очей). Краще для обробки ділянок ураження використовувати одноразові ватні палички або спонжі, і обов'язково викидати після використання. Адже всі предмети, що проконтактували з ураженою герпесом ділянкою, на найближчі години стають джерелом інфікування для членів родини, особливо для маленьких дітей. Тому у цей період не варто втрачати пильність.
Також людям з герпесом слід утримуватися від оральних статевих контактів, щоб не допустити передачу вірусу простого герпесу 1 типу на статеві органи статевого партнера. Особам з симптомами генітального герпесу рекомендовано утримуватися від статевих зносин, поки у них спостерігаються будь-які симптоми.

ВІРУС ПРОСТОГО ГЕРПЕСУ 2 ТИПУ
Заходами, що зменшують ризик розвитку або інфікування вірусом герпесу 2 типу (генітального герпесу) є:
• Використання презервативів під час сексу.
• Утримання від статевого контакту, коли присутні симптоми.
• Уникнення поцілунків при герпетичній висипці на губах чи слизовій оболонці порожнини рота.
• Загалом віддавати перевагу моногамним стосункам.
Систематичне і правильне користування презервативами може допомогти запобігти поширенню генітального герпесу. Однак презервативи здатні лише знизити ризик інфекції, оскільки зараження генітальним герпесом може статися на тих ділянках, які презервативом не захищені.

ПРОФІЛАКТИКА ГЕРПЕТИЧНИХ ІНФЕКЦІЙ
Загалом зводиться до дотримання загальних правил запобігання респіраторним захворюванням (уникати людних місць і натовпів, проводити загальнозміцнювальні заходи для посилення опірності організму). Оскільки вірус Епштейна-Барр та цитомегаловірус передається здебільшого через слину, то заходи їх профілактики досить однозначні і полягають у дотриманні елементарних правил особистої гігієни.
Вагітним жінкам з симптомами генітального герпесу слід інформувати про свій стан лікаря. Запобігання первинному інфікуванню вірусом генітального герпесу особливо важливо на пізніх термінах вагітності, оскільки саме в цьому періоді існує максимальний ризик розвитку герпесу в новонародженого. Тому профілактичні заходи щодо інфікування герпесом під час вагітності полягають у виключенні статевих контактів з партнером, у якого є герпетичні висипання, а в третьому триместрі вагітності варто взагалі утриматися від інтимних стосунків, якщо у партнера коли-небудь мали місце бути герпетичні висипання.

Наразі проводяться дослідження щодо розробки більш ефективних методів профілактики зараження вірусами герпесу, наприклад, вакцин. На даний час вивчаються кілька вакцин-кандидатів проти вірусів простого герпесу. Вакцина проти вітряної віспи була нещодавно зареєстрована в США. На даний час це єдина герпесвірусна інфекція, проти якої існує щеплення. Ця жива, ослаблена вакцина призначена для імунізації здорових дітей, а не осіб з ослабленим імунітетом. Експериментальні вакцини для вірусів простого герпесу 1 і 2 типів і цитомегаловірусу знаходяться на різних стадіях клінічних випробувань. Вакцини проти вірусу Епштейна-Барр сьогодні лише розробляються.

Лікування герпесу, ефективні методи, перебіг та ускладнення

Ще донедавна вважалось, що вилікувати герпетичну інфекцію неможливо. Це пов'язувалось з багатьма чинниками, зокрема прихованим перебігом і тому не завжди вчасно діагностованим захворюванням, тривалим перебуванням вірусу герпесу в організмі людини в важко доступних місцях, зокрема нервових вузлах та сплетеннях, формуванням пригнічення імунної системи.

ЯК ЛІКУВАЛИ ГЕРПЕС ДО СЬОГОДНІШНЬОГО ДНЯ?
Ще вчора лікування ураження вірусами простого герпесу 1 та 2 типів було здебільшого спрямоване на усунення спалахів хророби, зниження ступеня тяжкості симптомів і частоти появи ознак герпетичного захворювання. Рекомендованими також були заходи, що полегшували самопочуття пацієнта та зміцнювали імунний захист організму, а також зменшували імовірність передачі вірусу сприйнятливим людям.

ЧИ ЕФЕКТИВНЕ ТРАДИЦІЙНЕ ЛІКУВАННЯ ГЕРПЕСУ?
Наявні противірусні засоби, що нині широко застосовуються в практичній медицині, тільки пригнічують розмноження вірусу, але не видаляють фрагменти вірусних часток з нервових клітин. Тому завжди існує ймовірність повторних висипань, особливо при імунодефіцитах (наприклад, при ВІЛ-інфекції або пухлинах). Отже, застосування противірусних засобів дозволяє лише зменшити активність вірусу і полегшити симптоми, проте вказані лікувальні засоби вилікувати герпетичну інфекцію не можуть.
Безумовно, лікування герпесу обов'язково повинно бути комплексним і індивідуальним. Однак наразі склалась ситуація, коли ті, хто часто страждає від спалахів герпесу, часто безконтрольно приймають противірусні препарати, що призвело до того, що в усьму світі сьогодні визначається зменшення чутливості самих вірусів до цих засобів з одного боку, та ще більше пригнічення імунної системи, оскільки вони є досить токсичними, – з іншого.

ЯК ЛІКУВАТИ ХРОНІЧНИЙ ГЕРПЕС?
Як відомо, хронічна герпесвірусна інфекція (як і будь-яка інша), обумовлена тривалим персистуванням (перебуванням) збудника в організмі людини, сприяє розвитку імунодефіциту (значного зниження опірності людського організму) через недостатність кількох ланок імунної системи. З цією метою під час лікування та для попередження загострень хронічної герпесвірусної інфекції необхідним є також використання засобів для корекції імунного статусу людини.
Застосування комплексної терапії герпесвірусних інфекцій має декілька вагомих переваг:
- комплексний підхід дозволяє більш ефективно пригнічувати вірусну інфекцію, впливаючи на основні причини її розвитку.
- можливість зменшення дози та тривалості застосування противірусних хіміопрепаратів (зниження ризику розвитку побічних ефектів та токсичного навантаження на організм хворого).
- скорочення тривалості загострення та зменшення строків лікування.
- адекватна імунокорекція сприяє збільшенню тривалості безрецидивного періоду.
Препаратами першої лінії сьогодні вважаються засоби, діючою речовиною яких є Протефлазід, які випускаються у лікарських формах – краплях та суппозиторіях. Поряд з доведеною противірусною активністю вони позбавлені багатьох вищевказаних негативних ефектів. Дозування згідно інструкції, консультація з лікарем – обов'язкова.

ТЯЖКИЙ ПЕРЕБІГ ТА УСКЛАДНЕННЯ ГЕРПЕСУ
При тяжкому перебігу герпетичного захворювання, рясних пухирцевих висипаннях зростає імовірність приєднання бактеріальної інфекції, що ще більше ускладнює ситуацію та вимагає призначення протимікробних засобів. Такий стан часто визначається при зниженій опірності імунної системи організму людини, що виникає в разі тривалого прихованого перебування вірусу. Тому зміцнення імунітету розглядається як додатковий метод позбавлення вірусу герпесу. Однак проведення загальнозміцнювальних заходів є доречним тоді, коли немає загострення захворювання, а не в розпал висипу. Вони допомагають знизити кількість рецидивів герпесу, однак не в змозі усунути вірус повністю.
Місцеве лікування вогнищ ураження для полегшення самопочуття хворого зовнішніми формами специфічних препаратів можливо лише при ураженні вірусами простого герпесу 1 та 2 типів та, в поєднанні з системним введенням, при герпетичному ураженні очей. При його здійсненні у період перед або одразу після появи первинних проявів тривалість загострення зменшується і вираженість симптомів пом'якшується. На додаток до специфічних препаратів доцільно місцеве застосування антисептиків при вторинної бактеріальної інфекції, що сприяє швидшій епітелізації ерозивно-виразкових уражень.
Спроби одночасного застосування імуномодуляторів, індукторів інтерферону, гормонів тимуса, адаптогенів при патологічних станах, зумовлених інфікуванням вірусом Епштейна-Барр, при оперізуючому лишаї та цитомегаловірусній інфекції, з метою активізації факторів імунного захисту та підвищення ефективності лікування також не дозволяють видаляти вірус герпесу з організму. Наразі вони вважаються засобами супутньої терапії, які діють опосередковано та володіють лише загальнозміцнюючою та протизапальною дією для полегшення спалаху захворювання.
Важливо пам'ятати, що широко рекомендовані засоби з ехінацеї, стимулюють імунну систему і протипоказані в період вагітності, оскільки можуть підвищувати визик невиношування вагітності та передчасних пологів, і не мають прямої противірусної дії.
Тоді як за даними досліджень, призначення противірусного засобу з діючою речовиною Протефлазіду у вагітних з невиношуваням вагітності на тлі герпетичної інфекції покращує прогноз як щодо перебігу самої вагітності, так і зменшує імовірність інфікування майбутньої дитини. Це пов'язано з тим, що зазначений противірусний засіб має поліфармакологічну (декілька механізмів противірусної дії) пряму противірусну дію, м'яко коригує імунний статус вагітної жіки та поліпшує його відповідь на дію агресивних вірусів.

Цікаві та важливі факти про герпес | Вірус Стоп

• Уперше вірус герпесу був виділений W. Gruter у 1912 році.
• Доведена роль вірусів герпесу у прискоренні вбудовування вірусу папіломи людини у геном людської клітини, що підвищує ризик формування онкологічних захворювань: порожнини рота, шийки матки, жіночих та чоловічих зовнішніх статевих органів і прямої кишки. Одночасне інфікування вірусом простого герпесу 2 типу і вірусом папіломи людини при дисплазії шийки матки у 34 рази підвищує імовірність розвитку раку цієї локалізації.
• Дві тисячі років тому в стародавньому Римі імператор Тіберій ввів заборону на публічні поцілунки у Сенаті щоб зупинити пошестя герпесу
• У XIX столітті герпес називали «хворобою аристократів» і він був досить рідкісним захворюванням. На сьогоднішній день це однин з найпоширеніших вірусів людини.
• Тривалий час герпес вважали «хворобою французьких королів». Причому на генітальний герпес страждали не лише представники династії Бурбонів, але й їх численні фаворитки. Генітальний герпес вплинув на хід історії. Вважається, що найжорстокіші укази видавалися в момент загострення хвороби.
• У середині 60-х років минулого століття американські секретні служби намагались зробити вірус бактеріологічною зброєю. На щастя, у ті роки їхнім задумкам не вдалось здійснитися. А невдовзі у США стикнулися з іншою проблемою. Наприкінці 70-х – на початку 80-х років американці стикнулися з наслідками сексуальної революції, в результаті якої розгорілася епідемія генітального герпесу.
• Декілька років тому експертами ВООЗ була представлена загальна епідеміологічна картина, яка свідчить про майже 100% інфікування населення планети вірусами простого герпесу 1 і 2 типів, при цьому лише у 10–20% інфікованих наявні різні клінічні прояви герпетичної інфекції. Європейське регіональне бюро ВООЗ відносить герпес-вірусні інфекції до групи хвороб, які визначають майбутнє інфекційної патології. Масштаби захворюваності у поєднанні із завданою шкодою – психологічною і фізіологічною – визначають важливе медичне та соціальне значення цих інфекцій.
• Спалахи герпесу в 30% випадків стають причиною спонтанних абортів на ранніх термінах вагітності, понад 50% пізніх викиднів, і посідають друге місце після вірусу краснухи за частотою формування вроджених вад розвитку в новонароджених дітей.
• Герпетична інфекція найбільш заразна в період наявності симптомів, але може передаватися і за їх відсутності.
• Інфікування вірусом простого герпесу 2 типу збільшує ризик зараження і передачі ВІЛ-інфекції.
• Особи, вже інфіковані вірусом простого герпесу 1 типу, не можуть заразитися ним повторно, однак можуть інфікуватися вірусом простого герпесу 2 типу, що вражає статеві органи.
• Значна частина заражень вірусом простого герпесу 1 типу трапляється в дитинстві, потім інфекція зберігається протягом життя.
• Вірус простого герпесу 2 типу передається майже виключно статевим шляхом і проявляється ураженням генітальної або анальної ділянки (генітальний герпес). Проте вірус простого герпесу 1 типу через орально-генітальний контакт також може інфікувати ділянку статевих органів і викликати генітальний герпес.
• Інфікування вірусом простого герпесу 1 і 2 типів в основному минає безсимптомно, але може супроводжуватися легкими симптомами або викликати утворення болючих пухирців або виразок в інфікованої зоні.
• Доведено, що вірус простого герпесу 2 типу і вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) впливають один на одного. Герпетична інфекція збільшує ризик зараження ВІЛ-інфекцією приблизно в 3 рази. Крім того, особи, заражені ВІЛ і герпесом 2 типу, з більшою ймовірністю передають ВІЛ іншим. У осіб, інфікованих ВІЛ, герпес 2 типу є однією їх найбільш частих інфекцій і зустрічається у 60-90% осіб з ВІЛ-інфекцією.
• Герпес є стимулюючим фактором для розвитку хвороби Альцгеймера. Вірус простого герпесу виявляється в мозку майже 70% пацієнтів з хворобою Альцгеймера.