Virusstop

ЦМВІ

Внутрішньоутробна інфекція – це розповсюджена проблема серед новонароджених дітей. Її ще називають «TORCH» інфекцією, абрівеатурою, що включає в себе багато збудників складної, загрозливої для здоров’я і життя немовля, інфекції. Вірус цитомегалії є одним з мікроорганізмів, який може викликати ускладнення вагітності і призвести до захворювання щойно народженої дитини.

Назва цитомегаловірус походить від давньогрецької мови (cyto – клітина, megal – великий). Цей вірус є одним iз різновидів родини Herpesviridae. Цитомегаловірус вражає слинні залози організму людини і персистує в ньому протягом усього життя. Близько 40% населення нашої планети є носіями цієї інфекції, а в країнах з низьким економічним розвитком дана цифра може сягати 100%. При цьому людина може і не здогадуватися про можливість інфікування. Шляхами передачі цитомегаловірусної інфекції є повітряно-крапельний, контактний, гематогенний (через кров) і статевий. Однак для передачі збудника потрібен довготривалий тісний контакт з людиною, яка є носієм інфекції. Первинними проявами інфікування може бути клініка гострого респіраторного вірусного захворювання з наступним розвитком пневмонії, також можливий мононуклеозоподібний синдром з легким гепатитом (враження печінки).

Особливо небезпечною цитомегаловірусна інфекція є для вагітної  жінки, а також для її ще не народженого немовляти. При цьому інфекція потрапляє до плоду трансплацентарно, тобто, через кров, контактним шляхом при проходженні пологовими шляхами під час народження і з молоком матері при годуванні груддю. Наскільки згубним буде вплив вірусу на організм, що формується, залежить від періоду вагітності, в якому збудник потрапляє до пліду. Так, якщо інфікування відбулося в перші три місяці вагітності, коли закладаються органи з первинних листків тканини, це може призвести до множинних вроджених вад розвитку дитини, а також смерті плоду і самовільного викидня. На більш пізніх термінах вагітності цитомегаловірус загрожує невиношуванням вагітності, затримкою фізичного і психомоторного розвитку новонародженого і народженням дитини з клінічними проявами інфекції.

Внутрішньоутробна інфекція цитомегаловірусної етіології може призвести до народження глибоконедоношених дітей або дітей з малою масою при народженні. Відбувається враження центральної нервової системи, проявами якого можуть бути вроджені вади розвитку цієї системи у вигляді мікроцефалії, гідроцефалії. Судомний синдром присутній в неонатальному періоді життя дитини, тобто перший місяць, може перейти в епілептичний, обумовлюючи її інвалідизацію. Гепатолієнальний синдром зі збільшенням печінки і селезінки супроводжується порушенням функції цих органів. З’являються жовтяниця, геморагічний синдром з петехіальними (точковими) висипаннями на шкірі і слизових оболонках внаслідок тромбоцитопенії (зниження рівня тромбоцитів в крові – клітин, які відповідають за первинну ланку гомеостазу, тобто припинення кровотечі). Також проявами з боку кровоносної системи може бути анемія. Враження легень призводить до пневмонії, органу зору – хоріоретиниту і кератокон’юктивіту. Сечовидільна система страждає через враження нирок: можливий полікістоз, інтерстеційний нефрит. Цитомегаловірус може вражати слуховий апарат, тому більшість дітей, які перенесли цю інфекцію, залишаються глухими на все життя.

Діагностика цитомегаловірусної інфекції, як і будь якого іншого захворювання, базується на врахуванні всіх факторів. Лікар ретельно вивчає історію перебігу вагітності і пологів, час появи і подальший розвиток клінічних проявів. Але точний діагноз можливо встановити лише після повного спектру лабораторних та інструментальних методів дослідження. До обстеження потрібно залучати і матір новонародженої дитини. Важливим способом діагностики є ланцюгова полімеразна реакція, яка дозволяє виявити ДНК вірусу. ДНК – це частина геному чужорідного мікроорганізму, який паразитує в клітинах нашого власного організму. Для проведення цього аналізу необхідно взяти венозну кров в стерильну пробірку. Вірус цитомегалії можна виділити з сечі хворої людини. Також беруться всі можливі рідини організму (сеча, спинномозкові рідина, слина, вміст шлунку, калові маси) для виявлення шляхом мікроскопії спеціальних клітин цитомегал, які є в організмі людини з цією інфекцією. Серологічна діагностика дозволяє нам виявити специфічні антитіла класу G та M. При цьому, таке дослідження обов’язково необхідно проводити одномоментно у матері і дитини. Відомо, що імуноглобуліни класу G можуть проникати через гематоплацентарний бар’єр, що і відбувається в останньому триместрі вагітності. Тому нам конче необхідно знати і порівняти рівні цих імуноглобулінів у матері і немовляти. Крім того, серологічну діагностику необхідно проводити в динаміці для спостереження за зростанням рівнів антитіл в сироватці крові. Оскільки цитомегаловірус може проникати через плаценту, не слід забувати, що патоморфологічне і гістологічне дослідження посліду може суттєво допомогти в діагностиці цієї інфекції. Грудне молоко матері потрібно також дослідити на наявність цитомегаловірусу. Це необхідно для попередження горизонтального шляху інфікування новонародженої дитини, тобто при годуванні немовляти через материнське молоко.

Лікування внутрішньоутробної інфекції залишається великою проблемою і, на жаль, є не завжди успішним. Дитина народжується у важкому стані і зазвичай потребує повного спектру інтенсивної терапії в умовах добре оснащеної лікарні. Етіологічне лікування противірусними препаратами, які діють на вірус з родини Herpesviridae, є дуже токсичним і проводиться лише за умови загрози життю дитини. Існує ще специфічна пасивна імунотерапія – це введення готових антитіл проти конкретного збудника. Але іноді є можливість проведення лише симптоматичної терапії, після припинення якої в більшості випадків прояви клінічної картини повертаються.

Наслідки вродженої генералізованної цитомегаловірусної інфекції зазвичай вкрай важкі. Дитина може залишитися інвалідом. Але, шановні батьки, ваші прагнення та зусилля лікарів й іншого медичного персоналу обов’язково матимуть позитивний результат.

Залишити відповідь