Чи все спокійно у Багдаді: десять незручних запитань до Ольги Голубовської

Голова правління Союзу споживачів медичних послуг, лікарських засобів та виробів медичного призначення Владислав Онищенко місяць тому написав статтю «Хто відповість за понад 90 тисяч смертей від COVID-19 – укладачі протоколів, чиновники або «експерти»?». У матеріалі йшлося про незрозумілі кроки осіб, причетних до укладання офіційного протоколу лікування COVID-19.

У новому авторському матеріалі Владислав Онищенко констатує, що кількість смертей, спричинених помилками чиновників, продовжує зростати. Експерт ставить «десять незручних запитань» до Ольги Голубовської – головного позаштатного інфекціоніста МОЗ України, передає MedOboz.

Владислав Онищенко:

«За цей час щодо проблем і запитань, поставлених мною у цьому матеріалі, ніщо не зрушилось ані на йоту. Натомість кількість смертей підійшла до страшної «психологічної позначки» у 100 тисяч.

І в тому, що на поставлені запитання за місяць не з’явилось жодної реакції, я вбачаю трагічне підтвердження того, що кількість жертв пандемії впевнено зростатиме і надалі. А наша країна, де боротьбою з вірусом займаються чиновники, а не вчені, залишиться за рівнем смертності у світових лідерах.

Нагадаю, що у матеріалі «Хто відповість за понад 90 тисяч смертей від COVID-19 – укладачі протоколів, чиновники або «експерти»?» йшлося про кілька незрозумілих помилок і кроків, до яких вдались особи, причетні до укладання офіційного протоколу лікування коронавірусної хвороби, та чиновники МОЗ.

Про те, що в документ увели противірусну терапію на початкових стадіях, але не вказали, якими конкретно препаратами. Про те, що протокол для хворих із перебігом хвороби середньої тяжкості досі передбачає взаємовиключні препарати – імуномодулятори та імуносупресори.

Що у новій інструкції до препарату «Амізон» дивним чином змінився механізми дії – з відомого вже 20 років інгібітора гемаглютиніну, що не має стосунку до SARS-CoV-2, на «актуальний» – пригнічення РНК-полімерази, що, як визнано, діє на цей вірус.

Кінець-кінцем – про те, що більшість противірусних лікарських засобів мають імуномодулюючі або імуностимулюючі властивості, небезпечні при COVID-19, але попри вимоги, робоча група МОЗ не спромоглась перевірити ці препарати на небезпечний механізм дії – можливість викликати гіпореактивність (тимчасовий параліч) імунної системи.

Ці питання здаються не просто «гарячими» – вони є, без перебільшення, доленосними для кожного громадянина України. Але, на подив, особи, які мали б дати відповідь, роблять вигляд, що нічого не відбувається. «У Багдаді все спокійно»... Хоча насправді це не так – доказом є емоційна реакція однієї із головних фахівчинь МОЗ, яка брала і бере активну участь у формуванні офіційного протоколу – Ольги Голубовської. Яка, щоправда, обмежилась відповіддю у ФБ на кшталт «сам дурень!», замість наукової дискусії…

Хоча запитання у матеріалы були поставлені, як на мене, абсолютно зрозуміло і системно.

Але, зважаючи на відсутність належної реакції, вважаю за необхідне виокремити найважливіші питання і ще раз задати їх пані Голубовській у публічному форматі. З надією на фахову відповідь, а не образливі репліки у соцмережах.

Отже:

1. Чому на прийняття рішення про доцільність ранньої противірусної терапії амбулаторно (в домашніх умовах) пішло майже 2 роки? Чим можна пояснити таку «швидкість» прийняття рішень при тому, що логічність і доцільність такої терапії є абсолютно зрозумілою з медичної точки зору – Ви особисто неодноразово це підтверджували.
2. Як Ви можете пояснити відсутність у оновленому протоколі назв конкретних препаратів для ранньої противірусної терапії? Як сімейний лікар має дешифрувати пункт протоколу «Розгляньте противірусний препарат» без вказання – який саме? За якою логікою має діяти лікар? З огляду на показання «ГРВІ та грип», чи шукати відповідні механізми прямої противірусної дії на коронавірус, скажімо, інгібітори РНК-полімерази? Отже, чому протокол в цій частині вийшов «безіменним»?
3. Чи погоджуєтесь Ви з твердженням, що застосування препаратів прямої противірусної дії після досягнення максимального вірусного навантаження на організм (стадія COVID-19) – не має сенсу і навіть шкідливе?
4. Чи погоджуєтесь Ви з тим, що майже всі противірусні препарати мають імуномодулюючі або імуностимулюючі властивості? І що це несе у собі ризики при хворобі COVID-19?
5. Чи маєте Ви інформацію про те, чому дослідження препаратів противірусної групи на гіпореактивність (рефрактерність) не були проведені, попри створення ще 7 років тому робочої групи МОЗ саме з метою вивчення безпеки лікарських засобів, що мають імунотропну дію?
6. Чи вважаєте Ви логічним, доцільним і безпечним одночасне застосування імуносупресорів і імуностимуляторів або імуномодуляторів (противірусні лікарські засоби з імунотропною дією), як це витікає з офіційного протоколу лікування COVID-19)?
7. Поясніть, будь ласка, свої мотиви участі у рекламній кампанії препарату «Амізон», якщо Ви не брали особистої участі в його доклінічних і клінічних дослідженнях?
8. Чим Ви можете пояснити заміну в «Амізон-макс» одного механізму дії – інгібітора гемаглютиніну (згідно «допандемічної» інструкції) на інший – інгібітор РНК-полімерази (згідно з затвердженою новою інструкцією)? Чи означає це, що багато років поспіль препарат продавався із вказанням помилкового механізму дії? Чи означає це, що новий механізм дії такою ж мірою достовірний і вивчений, як попередній?
9. Прокоментуйте, будь ласка, як і чому з нової редакції інструкції до «Амізону» пропала згадка про механізми дії – інгібітор гемаглютиніну та індуктор ендогенного інтерферону (тобто імуностимулятор)? Може, виробник поміняв склад діючої речовини в «Амізон-макс»? Якщо не міняв – то що це?
10. З урахуванням Ваших тверджень про те, що противірусна терапія має застосовуватись чим раніше, тим краще, чи вважаєте Ви достовірними результати клінічних досліджень противірусних препаратів, що проводились серед хворих із середніми ступенями важкості COVID-19, коли досягнуто майже максимальне вірусне навантаження? Яким чином у таких умовах вивчалась дія препарату на вірус – у той час, коли вже спровоковані патогенетичні процеси і хворий потребують зовсім іншої терапії?

Вважаю, що ці моменти мають бути пояснені, адже йдеться про безпеку і життя людей. З огляду на це, відсутність реакції на першу публікацію можна вважати певною мірою показовою і продиктованою острахом і небажанням усіх причетних привертати до цієї теми додаткову увагу.

Але навіть попри те, що укладачі протоколів і інструкцій чомусь воліють сидіти тихо та ігнорувати незручні запитання, вони так чи інакше постануть. Нова хвиля захворюваності прийде з такою ж ймовірністю, з якою навалювались попередні.

І якщо рівень летальності не падатиме, а відповідей на вищенаведені запитання не буде – це дорівнюватиме явці з повинною для усіх, хто визначає дії держави під час пандемії. Тобто – визнанням власної провини у десятках тисяч смертей. Генпрокуратурі залишиться тільки правильно кваліфікувати цей злочин…»