Virusstop

Папілома

Група вірусів ВПЛ – фактори ризику, штами, інфікування | Вірус Стоп

На сьогоднішній день вірус папіломи людини (ВПЛ) відноситься до самий поширених вірусів, якими щороку заражається все більше людей. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ВПЛ зустрічається у кожного шостого жителя Землі. Це означає, що кожному з нас вкрай необхідно знати про цей вірус якомога більше, щоб уникнути знайомства з ним, а якщо інфікування вже відбулось – то бути обізнаним стосовно основних та найбільш ефективних заходів лікування, що дасть змогу зменшити темпи прогресування захворювання та запобігти розвитку ускладнень.

ВПЛ об’єднує групу вірусів, що налічує понад 170 типів. При інфікуванні ВПЛ проникає всередину клітин шкіри людини або слизових оболонок, вбудовується у геном та порушує процеси поділу клітин, що зрештою провокує розвиток різноманітних захворювань. Рак та дисплазія шийки матки, численні бородавки та кондиломи на тілі людини – це далеко не всі прояви, що може спричинювати ВПЛ. Ви мабуть чули такі назви, як папілломатоз, вірусна бородавка або кондиломатоз – це все назви патологічних станів, які викликає ВПЛ-інфекція.

З відомих на сьогодні штамів ВПЛ близько 40 впливають на здоров’я людини. Залежно від здатності викликати злоякісне переродження клітин (тобто онкогенні) ВПЛ умовно поділяють на неонкогенні папіломавіруси (1,2,3,5), онкогенні з низьким ризиком (6, 11, 34, 35, 40, 42, 43, 44, 54, 55, 61, 62, 70, 71, 74), онкогенні з потенційно високим ризиком (26, 53, 66) та онкогенні з високим ризиком (16, 18, 31, 33, 45, 51, 52, 58, 59, 39).
Що означає такий поділ ВПЛ та від чого він залежить? Це означає, що деякі типи ВПЛ відносно безпечні для людини, тому їх відносять до групи низького онкогенного ризику. Інші види ВПЛ роками перебуваючи в людському організмі і негативно впливаючи на імунний захист, поступово творять свою «чорну» справу. Найнебезпечнішими є ті типи ВПЛ, що призводять до розвитку онкологічного захворювання – 16, 18, 31, 33, 45, 51, 52, 58, 59, 39. Тому наприклад ВПЛ 16 типу в одних людей викликає гострокінцеві кондиломи, а в інших – рак шийки матки. Це залежить від того, на якому етапі руйнівної діяльності вірусу він був виявлений в організмі людини і що вже встиг накоїти.

Тому якщо лікар виявив у Вас якусь бородавку чи кондилому, після необхідних обстежень у Вас виявили один з онкогенних типів ВПЛ, слід відповідально поставитися до стану свого здоров’я, дотримуватись рекомендацій лікаря та розпочинати лікування того стану, який виявили, для запобігання розвитку онкологічного захворювання.
Частіше ВПЛ передається статевим шляхом. На сьогодні він є найпоширенішою інфекцією, що передається під час інтимного контакту з інфікованим партнером. Більшість сексуально активних чоловіків та жінок інфікуються в певний момент свого життя. Також інфікування може відбуватися під час пологів від матері до дитини. Можливий і контактний шлях передачі інфекції – через мікротравми на шкірі.

Сьогодні основними факторами ризику, що збільшують імовірність інфікування ВПЛ, вважають:
• Наявність великої кількості статевих партнерів: передача ВПЛ майже завжди відбувається в результаті статевого акту з людиною, інфікованою ВПЛ. Жінки, в яких було багато статевих партнерів, зазвичай мають вищий ризик зараження ВПЛ. Контакт з партнером, який мав кілька статевих партнерів, теж підвищує ризик ВПЛ-інфікування.
• Ранній початок статевого життя у дівчат, що пояснюється незрілістю захисних механізмів статевих шляхів, а отже їх більшою сприйнятливістю до хвороботворного впливу ВПЛ.
• Куріння: підвищує ризик раку шийки матки, а також онкологічних захворювань інших локалізацій.
• Протизаплідні засоби: тривале використання деяких протизаплідних таблеток провокує зміни гормонального фону жінки, що підвищує ризик ВПЛ- інфікування.
• Одночасне інфікування іншими венеричними хворобами (ЗПСШ): хламідіоз, герпес, гонорея та сифіліс підвищують імовірність ВПЛ- інфікування.
• Соціально-економічний статус. Показники захворюваності на дисплазію та рак шийки матки вищі в регіонам з низьким рівнем доходів.
• Ослаблена імунна система. Люди, у яких ослаблена імунна система, мають більший ризик інфікування ВПЛ. Захисні сили організму можуть бути ослаблені супутніми венеричними захворюваннями (хламідіоз, герпес), ВІЛ/СНІДом або засобами, що пригнічують імунну систему, які використовуються після пересадки органів.
• Наявність ділянок пошкодженої шкіри, через які може проникати ВПЛ.
• Особистий контакт з бородавками або поверхнями, де відбувся вплив ВПЛ. Торкання бородавок або не носіння захисту при контакті з поверхнями, які зазнали впливу ВПЛ – наприклад, у громадських місцях (сауна, душ або басейн).

ВПЛ з упевненістю можна назвати “підступним”, адже інфікування ним часто не супроводжується клінічними симптомами, тобто людина досить тривалий час може і не здогадуватись, що в неї є цей вірус. І лише під час чергового звернення до лікаря може виявитися, що інфікування ВПЛ вже відбулось.

Після інфікування ВПЛ хвороба може ніяк не проявлятися протягом ще 2-3 місяців – саме стільки часу потрібно для того, аби згубна дія вірусу відчутно порушила загальний стан людини (так званий інкубаційний період).

Папілома

Види папілом, запобіжні заходи ВПЛ та група ризику | Вірус Стоп

ТИПОВІ БОРОДАВКИ
Типові бородавки – це дрібні, м’ясисто-зернисті утворення на шкірі тілесного, білого або коричневого кольору, які найчастіше виникають на різних ділянках тіла, що найбільше зазнають травмівного впливу, особливо на пальцях, а також на руках, ліктях і колінах. Жорсткі на дотик, вони часто зовні вкриті крихітними темними цятками, які є дрібними, згрупованими кровоносними судинами. Поява типових бородавок зумовлена інфікуванням ВПЛ 4 типу. Від моменту зараження до появи бородавки минає 2-6 місяців.

ПЛАСКІ БОРОДАВКИ
Пласкі бородавки – це гладенькі, з плоскими верхівками, утворення тілесного або коричнево-жовтого кольору. Вони часто з’являються на обличчі, спині, руках або ногах. Зазвичай виникають у великій кількості. Пласкі бородавки також називають ювенільними бородавками, оскільки вони найчастіше зустрічаються у дітей та молодих людей. Бородавки, викликані ВПЛ 3, 10 або 28 типів, є доброякісними і зазвичай безболісними.
Пласкі бородавки за розмірами менші, ніж інші бородавки, та, на відміну від інших бородавок, гладенькі зверху. Вони дещо припідняті над поверхнею шкіри, часто практично не помітні. Пласкі бородавки мають округлу або овальну форму, їх діаметр не перевищує 1-3 мм. Вони можуть рости з утворенням груп від 20 до 200 бородавок. Пласкі бородавки часто з’являються навколо подряпини або місця пошкодження шкіри.

ГІПЕРКЕРАТИЧНІ БОРОДАВКИ
Гіперкератичні ураження, подібні до цвітної капусти, найчастіше викликаються ВПЛ 6 і 11 типів, та виникають на шкірі губ та слизовій оболонці порожнини рота, глотки, гортані, стравоходу, шийки матки, піхви або анального каналу. Гіперкератичні папіломи слизової оболонки порожнини рота або горла найчастіше діагностуються у людей віком від 30 до 50 років і зазвичай розташовуються на внутрішній поверхні губ і щік, на голосових зв’язках. Вони, як правило, безболісні і хворі не звертаються за медичною допомогою, якщо утворення не перешкоджають вживанню їжі або не викликають біль.

ПАПУЛЬОЗНІ (ПІДОШОВНІ) БОРОДАВКИ
Папульозні бородавки зазвичай спостерігаються у підлітків віком 10–14 років. Найчастіше вони виникають через ходьбу босоніж, частіше – у дівчаток та жінок, які травмують шкіру ніг під час носіння тісного взуття. Активність, пов’язана з додатковою мацерацією шкіри, наприклад плавання, створює додатковий ризик ВПЛ-інфікування. Глибокі підошовні бородавки, викликані ВПЛ 1 і 63 типів, зустрічаються найчастіше на ділянках, що витримують масу тіла, або в точках опори стоп. Глибокі підошовні бородавки є болючими, часто вони чутливі при натисканні на них. Проте досить часто підошовні бородавки ускладнюються місцевою кровотечею і тромбозом, що призводить до змертвіння тканини. І навпаки, бородавки, зумовлені ВПЛ 2 і 4 типів, як правило, менш болючі, але більш стійкі і погано реагують на лікування. Рідкіші типи підошовних папілом пов’язані з інфікуванням ВПЛ 57 і 60 типами.

ПРИЧИНИ УТВОРЕННЯ БОРОДАВОК
Бородавки виникають унаслідок інфікування вірусом папіломи людини (ВПЛ), якого наразі налічується понад 100 різних типів. Бородавки викликані типами ВПЛ 3, 10, 28 і 49, які є доброякісними (неонкогенними), на відміну від високоонкогенних типів ВПЛ, зараження якими приводить до раку шийки матки.

ХТО У ГРУПІ РИЗИКУ УТВОРЕННЯ БОРОДАВОК?
Ці утворення на шкірі виникають в 7 – 10 % населення. Найбільша частота утворення відзначається у віці від 12 до 16 років. На сьогоднішній день бородавки є одними з трьох найпоширеніших захворювань шкіри, та з однаковою частотою виникають у чоловіків і жінок.

У дітей також можуть утворюватися бородавки, оскільки вони часто травмують шкіру, що є вхідними воротами інфекційних чинників. Інфікування ВПЛ в цьому віці відбувається контактним шляхом внаслідок перебування в тісному контакті з іншими дітьми. Юнаки часто травмують шкіру обличчя та шиї під час гоління, що також підвищує ризик утворення бородавок. У жінок бородавки часто виникають на ногах через порізи бритвою. Наявність на шкірі обличчя вугрового висипу та інших елементів запального процесу також слугують вхідними воротами для ВПЛ-інфекції.

Люди з ослабленою імунною системою внаслідок хронічних захворювань, проведення хіміо- та променевої терапії, вживання імуносупресивних засобів або наявністю інших факторів мають підвищений ризик ВПЛ-інфікування. Недотримання правил особистої гігієни також підвищує ризик виникнення бородавок.

ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ ВПЛ-ІНФІКУВАННЯ
Оскільки бородавки спричинюються вірусом, вони поширюються контактним шляхом. Щоб запобігти поширенню ВПЛ, що викликає бородавки:
• Не тріть, не намагайтесь самостійно видалити і не пошкоджуйте бородавки.
• Мийте руки після контакту або лікування бородавок.
• Не торкайтеся бородавок в інших людей.
• Не використовуйте чужі рушники або інші особисті речі.
• Зберігайте дитячі іграшки чистими, якщо у дітей є бородавки, або вони грають з іншими дітьми, у яких є бородавки.
• Дотримуйтесь правил особистої гігієни.
• Носіть змінне взуття в місцях громадського відпочинку (сауни, басейни, роздягальні).

Безумовно, вказані заходи не дають 100%-захисту від виникнення бородавок, але дотримуючись цих простих рекомендацій можна значно зменшити ризик ВПЛ-інфікування.

Папілома

ВПЛ-інфекція: про що ви ще не знали або чим загрожує папілома | Вірус Стоп

Незважаючи на те, що більшість ВПЛ-інфекцій при ефективній імунній відповіді минають самостійно, а передракові ураження при своєчасному лікуванні і збереженому імунітеті вдається відтермінувати, ризик переходу інфекції в хронічну форму і прогресування передракових уражень в злоякісні новоутворення завжди залишається. Передусім це стосується інфікування типами ВПЛ з високим онкогенним ризиком. Зокрема на сьогоднішній день доведена роль ВПЛ 16, 18, 31, 33, 35, 39, 45, 51, 52, 56, 58, 59, 66 і 68 типів у розвитку злоякісних процесів різної локалізації. Наприклад, ВПЛ 16 і 18 типів є причиною розвитку 70% випадків раку шийки матки. ВПЛ 16 типу також пов’язують з розвитком анального раку і раку ротоглотки.
Зрозуміло, що лише одного інфікування ВПЛ не достатньо, щоб розвинувся рак. Інфекція ВПЛ є лише важливою складовою на тривалому шляху формування злоякісного новоутворення. Хоча сьогодні доведена роль численних факторів, з них найбільше значення мають куріння і ослаблення імунної системи.
Отже, для яких злоякісних новоутворень чітко доведений зв’язок з ВПЛ-інфекцією.

Рак шийки матки: майже всі види раку шийки матки викликані ВПЛ. З них найбільше значення мають ВПЛ 16 і 18 типів, які зумовлюють близько 70% всіх випадків захворювання. Доведена їх роль у розвитку дисплазії шийки матки, яка вважається передраковим станом, та пов’язана з ВПЛ. Поліпи, ерозії та ектропіон, лейкоплакія шийки матки наразі вважаються фоновими доброякісними захворюваннями шийки матки, які за умови відсутності відповідного лікування або несвоєчасного виявлення переходять у передрак.

Анальний рак: понад 90% анального раку зумовлені ВПЛ високого онкогенного ризику, з них ВПЛ 16 типу викликає захворювання у 75% випадків, ВПЛ 18 – близько 3% випадків анального раку. В групі ризику чоловіки з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, в яких за різними даними анальний рак, пов’язаний з ВПЛ, виникає у 20 разів частіше, ніж гетеросексуальних чоловіків. До факторів ризику розвитку анального раку, пов’язаного з ВПЛ, відносять тютюнопаління, наявність аногенітальних бородавок, діагностовані ректальні ЗПСШ, анальний статевий акт і велику кількість статевих партнерів.

Рак ротоглотки: близько 70 % раку ротоглотки викликається ВПЛ. Типовими локалізаціями вважаються рак задньої частини горла, м’якого піднебіння, кореня язика і мигдаликів. Наразі з’ясовується значення інших факторів у формуванні раку цієї локалізації окрім ВПЛ (такі як куріння або жувальний тютюн). Досі залишається нез’ясованим, чи викликає ВПЛ інші види раку голови та шиї, такі як рак ротової порожнини, гортані, губ, носа або слинних залоз. Симптоми раку ротоглотки можуть включати тривалий біль у горлі, біль у вусі, захриплість голосу, збільшення лімфатичних вузлів, біль при ковтанні та немотивовану втрату маси тіла. У деяких людей прояви можуть бути відсутні.

Рідкісні види раку: ВПЛ 16 типу є причиною 65-70 % випадків вагінального раку, 50 – 70% раку вульви і 35 % раку статевого члена.

Рак статевого члена, пов’язаного з ВПЛ, виникає приблизно в 10 разів рідше, ніж рак шийки матки. Рак статевого члена виявляється у чоловіків віком понад 30 років, найчастіше це новоутворення діагностують у віковій категорії 70 років і більше. До факторів ризику розвитку раку статевого члена, пов’язаного з ВПЛ, відносять тютюнопаління, наявність гострокінцевих кондилом та інфекційних захворювань, що передається статевим шляхом, велику кількість сексуальних партнерів.

Близько половини (50-60%) раку статевого члена пов’язані з інфекцією ВПЛ високого онкогенного ризику. У розвитку злоякісного процесу цієї локалізації провідну роль відіграють ВПЛ 16 (69% випадків) і 18 (13% випадків) типів. ВПЛ 16 і 18 типів також відповідальні за формування таких передракових станів, як хвороба Кейра та пухлина Бушке-Левенштейна (гігантська кондилома). Остання також може виникати при інфікуванні ВПЛ 1, 6, 11, 31, 33 типів.

Рак шкіри: близько в 30% людей з ВПЛ-інфекцією розвивається рак шкіри. 90% цих пухлин пов’язується з ВПЛ 5 і 8 типів.
ВПЛ і рак у людей з імунодефіцитом або на фоні ВІЛ/СНІДу: люди, які приймають лікарські засоби, що пригнічують імунну систему або ті, що живуть з ВІЛ/СНІДом, мають особливо високий ризик інфікування ВПЛ та розвитку раку, пов’язаного з ВПЛ, оскільки ослаблена імунна система менш здатна виявляти і боротися зі збудниками захворювань, у тому числі з ВПЛ.

Вагітність

Як ВПЛ-інфекція може впливати на вагітність? | Вірус Стоп

Жінкам, які планують вагітність, рекомендовано пройти обстеження для виявлення вірусних захворювань. Відомо, що інфікування деякими вірусами, до яких належить і ВПЛ, може негативно позначатися на стані здоров’я як жінки, так і її дитини. Жінка, інфікована ВПЛ, часто довго не може завагітніти, а сама вагітність перебігає важко із загрозою викидня. А враховуючи те, що ВПЛ-інфекція часто супроводжується іншими захворюваннями статевих органів (гарднерельоз, хламідіоз, генітальний герпес), доцільно вже при плануванні вагітності звернути увагу на своє здоров’я та пройти необхідне лікування ВПЛ-інфекції, щоб уникнути багатьох проблем під час вагітності.

Отже, з якими проблемами можна стикнутися під час вагітності, якщо у жінки виявлено ВПЛ-інфекцію або якщо колись вона вже перехворіла на неї?
Гормональні зміни, що відбуваються в жіночому організмі під час вагітності, створюють сприятливі умови для активації «прихованої» ВПЛ-інфекції. В таких жінок саме в цей період можуть вперше з’явитися генітальні бородавки, а якщо вони вже є, то можливе їх швидке збільшення у кількості та розмірах, у деяких випадках вони зливаються з утворенням гігантських кондилом. У зв’язку з цим вагітна може помітити певні зміни при сечовипусканні і дефекації, дискомфорт під час ходьби.
Через формування в цей період фізіологічного пригнічення імунної відповіді (імунного спокою) у жінки часто активуються супутні інфекційні захворювання органів статевої системи, що ще більше погіршує перебіг вагітності.
Тому вкрай важливо, щоб вагітна повідомляла свого лікаря, якщо вона чи її партнер мають генітальні бородавки. Лікар визначить доцільність проведення лікування ВПЛ-інфекції під час вагітності та оцінить всі ризики майбутніх пологів. Наявність генітальних бородавок може ускладнити перебіг вагінальних пологів, якщо утворення знаходяться в шийці матки або піхви, оскільки в цих місцях відбувається травматизація розростань, коли дитина проходить через пологовий канал, і, як наслідок, може виникнути кровотеча з них. Крім того, бородавки на стінці піхви можуть впливати на здатність вагінальної тканини розтягуватися під час пологів, що зумовлює труднощі при проходженні плода по родових шляхах, аж до розриву стінок піхви.
При високій імовірності кровотечі з гострокінцевих кондилом лікар пропонує родорозрішення шляхом кесаревого розтину.
Якщо жінка в минулому перенесла втручання на шийці матки (електрокоагуляція, кріодеструкція тощо), або їй було видалено частину тканини шийки матки з метою запобігання розвитку раку шийки матки, то в неї визначається високий ризик, порівняно з іншими жінками, передчасних пологів з народженням дитини з низькою масою тіла (недоношене немовля). Окрім того, проведення в минулому лікувальних маніпуляцій на шийці матки, що супроводжувались її травмуванням та формуванням в подальшому рубця, може «відгукнутися» недостатнім розкриттям шийки в пологах, що суттєво ускладнить вагінальні пологи або зробить їх неможливими. В цьому разі лікар також пропонує кесарів розтин.

ВПЛ І ВАГІТНІСТЬ: ЯК ЗАХИСТИТИ НАЙДОРОЖЧЕ?
Тому якщо така жінка все ж таки зважилась на вагітність, обов’язковим є спостереження гінекологом. Грамотне ведення вагітності з родорозрішенням через кесарів розтин – запорука мати здорових дітей в майбутньому.
В пологах, коли дитина проходить інфікованими пологовими шляхами та безпосередньо «контактує» із ділянкою ураження, можливе зараження маляти ВПЛ 6, 8, 11, 16, 18, 30, 31 типів з формуванням в нього бородавок у дихальній системі. Стан, що розвивається в дитини, називається рецидивуючим респіраторним папіломатозом. Бородавки можуть виникати на гортані або голосових зв’язках, у зв’язку з чим основними симптомами захворювання є відчуття стороннього тіла, зміна тембру та захриплість голосу аж до повної його втрати. Порушення дихання можуть виникати під час ходьби, бігу, через що дитина може неохоче гратися в рухливі ігри. З часом, по мірі росту папіломи у просвіт дихальних шляхів, вище вказані симптоми виникають і в спокійному стані. Якщо папілома частково або повністю перекриває дихальні шляхи, виникає стан, що може становити загрозу життю дитини. Лікування полягає в хірургічному видаленні утворень. Однак воно не забезпечує видалення вірусу з дитячого організму, тому досить часто хвороба повертається і все починається спочатку. Діти можуть переносити по кілька операцій, що загалом негативно позначається як на фізичному так і психоемоційному розвитку малюка. Тому для лікування ВПЛ-інфекції необхідно обов’язково використовувати противірусні лікарські засоби прямої дії і таким засобом є препарат, що містить флавоноїди щучки дернистої і війника наземного (діюча речовина Протефлазід), в лікарських формах – краплі і супозиторії.

Інфікування новонародженого від матері ВПЛ 1, 2, 3, 4, 26, 27, 28, 29, 49, 57 типами зумовлює формування в дитини звичайних, підошовних та пласких папілом. Вони виникають у вигляді невеликих безболісних вузликів на пальцях рук та підошвах, іноді на обличчі з’являються папули, що мають гладеньку поверхню.

Вакцинопрофілактика ВПЛ в період вагітності не проводиться. Навіть якщо жінка розпочала серію щеплення, але не завершила її, отримати або завершити вакцинацію можна буде вже після пологів. Сучасні настанови не рекомендують робити вакцинацію проти ВПЛ для вагітних, оскільки сьогодні немає переконливих даних щодо її безпеки як для матері, так і для дитини. Тому рекомендовано відтермінувати проведення вакцинопрофілактики ВПЛ до пологів.
Наявність ВПЛ у матері не повинно заважати їй годувати грудьми. Хоча вірус може передаватися від матері до дитини через грудне молоко, цей вид передачі збудника є вкрай рідкісним.

Отже, варто прискіпливо ставитися до власного здоров’я задля народження здорового та доношеного малюка.

Папілома

Методи та заходи профілактики ВПЛ-інфекції, фактори розвитку та групи ризику | Вірус Стоп

За минулий рік через рак шийки матки в світі пішло з життя 310 тисяч жінок, згідно даних ВООЗ. За прогнозами показники можуть зрости до півмільйона випадків до 2040-го року. Надзвичайно важливим є не тільки своєчасна діагностика, а також і постійна профілактика ВПЛ, починаючи з періоду статевого дозрівання. Актуальним є інформування підлітків про правила безпечного сексу, застосування бар’єрних засобів тощо.
Починаючи з 30-річного віку кожна жінка 1 раз на рік повинна проходити профілактичний огляд у гінеколога, тобто почати проводити постійний моніторинг стану своїх статевих органів.

Інфекція ВПЛ належить до хвороб, що передаються статевим шляхом. Більшість чоловіків та жінок, що ведуть активне статеве життя, рано чи пізно інфікуються ВПЛ, а деякі можуть заражатися по кілька разів на життя.
Особливо високий ризик зараження визначається у молодих дівчат, що рано розпочали статеве життя – до 18-23 років, коли ще незавершене формування повноцінної слизової оболонки статевих шляхів. Саме в цьому віці реєструється найбільша частота інфікування ВПЛ. А більшість жінок і чоловіків інфікуються ВПЛ невдовзі після початку статевого життя.
Тому важливе значення у профілактиці ВПЛ-інфікування є інформування підлітків про правила безпечного сексу та переваги застосування бар’єрних засобів (презервативів) в інтимних стосунках. До інших рекомендованих профілактичних заходів для дівчат та юнаків належать інформування про шкоду тютюнопаління, до якого багато долучаються в підлітковому віці і яке є серйозним фактором ризику розвитку раку шийки матки та інших онкологічних захворювань. Для дорослих до речі ці рекомендації також важливі.
Не втрачають актуальності і такі методи профілактики ВПЛ-інфекції, як обмеження контакту з інфікованими людьми в інтимних стосунках. Важливою профілактичною мірою є також лікування супутніх інфекцій, що передаються статевим шляхом, тому що вони ослаблюють імунний захист організму і тим самим збільшують ризик інфікування/повторного інфікування ВПЛ.

Одним із вагомих засобів профілактики ВПЛ є вакцинація. Існуючі сьогодні вакцини погоджені ВООЗ та дозволені до застосування у багатьох країнах світу. Вони одночасно захищають від ВПЛ 16 і 18 типів, що викликають до 70 % раку шийки матки. Одна з них забезпечує додатковий захист від трьох інших онкогенних ВПЛ, відповідальних за ще 20% цього захворювання. Зважаючи на те, що вакцини лише від ВПЛ 16 і 18 типів забезпечують також певний рівень перехресного захисту від інших менш поширених онкогенних типів ВПЛ, ВООЗ вважає, що ці вакцини є рівноцінними засобами профілактики раку шийки матки. Деякі з цих вакцин захищають також від ВПЛ 6 і 11 типів, що викликають аногенітальні гострокінцеві кондиломи.
У деяких країнах проводять вакцинацію не лише дівчат, а й юнаків, зважаючи на те, що вакцинопрофілактика запобігає розвитку раку статевих органів не лише у жінок, але й в чоловіків, а дві з існуючих вакцин здатні також запобігати розвитку гострокінцевих кондилом у представників обох статей. У деяких країнах світу вакцинація проти ВПЛ включена до календаря профілактичних щеплень.
Однак важливо пам’ятати, що щеплення проти ВПЛ проводяться дівчаткам до початку статевого життя (9-12 років), що є необхідною умовою ефективності вакцинопрофілактики, оскільки саме в цей період ризик інфікування дівчинки фактично мізерний. Проведення імунізації після початку статевого життя суттєво зменшує свою ефективність, оскільки на цей момент дівчина вже може бути інфікована ВПЛ.
ВООЗ рекомендує вводити вакцинопрофілактику ВПЛ усім дітям у віці 11 або 12 років, хоча вона дозволена до застосування з 9 років. Також рекомендовано вводити вакцинацію для певних груп жінок у віці до 26 років і в чоловіків до 21 (або 26), які вчасно не завершили вакцинацію та мають проблеми з імунною відповіддю. Вакцинацію проводять за схемою: 2 дози з інтервалом від 6 до 12 місяців.

Однак не зважаючи на очевидні переваги, важливо усвідомлювати, що:
• Вакцинація не гарантує 100% захисту від ВПЛ, а тільки зменшує вірогідність захворювання.
• Вакцини не лікують ВПЛ-інфекцію і пов’язані з ВПЛ захворювання, зокрема рак шийки матки.
• Вакцинація проти ВПЛ не відміняє необхідність проведення постійного моніторингу стану статевих органів для виявлення передракових станів та раку шийки матки, та не замінює призначення противірусних засобів. Це пов’язано з тим, що існуючі на сьогоднішній день вакцини проти ВПЛ захищають лише від типів ВПЛ, які викликають більшість випадків аногенітальних бородавок і раку шийки матки, а також деяких інших видів раку.
• Вакцини не захищають від усіх типів ВПЛ, що викликають рак. Крім того, важливо пам’ятати, що будь-яка вакцина працює лише при хорошому імунному статусі, однак при зниженні опірних сил організму її здатність протистояти інфекції суттєво зменшується.

Насамкінець, не слід забувати, що зараження ВПЛ може відбуватись не лише статевим шляхом, досить поширений є і контактний шлях. Тому важливо берегти від будь-якого контакту пошкоджену ділянку тіла, а в громадських місцях (басейнах чи роздягальнях) користуватися індивідуальними засобами гігієни, взувати спеціальне взуття або сандалі.
В якості профілактики ВПЛ застосовують неспецифічну противірусну терапію, ефективність якої було науково доведено. З метою зниження частоти спалахів (появи симптомів) та сприяння відновленню і зміцненню імунної відповіді, що особливо важливо у боротьбі з ВПЛ, необхідне призначення препаратів з прямою противірусною дією (Протефлазід).

Папілома

Лікування та діагностика папіломавірусу людини – дисплазія шийки матки | Вірус Стоп

Дисплазія шийки матки (цервікальна інтраепітеліальна неоплазія) – захворювання, яке супроводжується атиповими (передраковими) змінами епітелію слизової оболонки та являє собою перехідну форму від здорової шийки матки до раку. Не завжди, але досить часто дисплазія переходить у рак шийки матки, тому дуже важливою є своєчасна діагностика захворювання та призначення адекватного лікування.

Раніше вважалося, що в більшості випадків захворювання виникає у жінок віком від 30 років, однак на сьогоднішній день вірогідність розвитку дисплазії однакова як у віці 16 так і 35 років. Зазвичай захворювання протікає безсимптомно, інколи можуть спостерігатись болі внизу живота та кров’янисті виділення під час статевого акту або гінекологічних маніпуляцій. Більше 90% жінок із дисплазією шийки матки мають папіломавірусну інфекцію, яка може бути латентною (прихованою), невираженою (субклінічною) або клінічно вираженою. Часто, крім папіломавірусної інфекції, у пацієнтки діагностують супутні інфекційні захворювання, які передаються статевим шляхом. Однак, головним фактором розвитку неопластичних (ракових) процесів шийки матки на сьогоднішній день вважають вірус папіломи людини (ВПЛ). Його етіологічна (причинна) роль у розвитку патології шийки матки доведена в 80-х роках ХХ століття. З огляду на здатність ВПЛ викликати неопластичні (ракові) зміни в тканині шийки матки, його поділяють на типи низького (6, 11, 13, 32, 34, 40, 41, 42, 43, 44, 51, 61, 72, 73 штами), середнього (30, 35, 45, 52, 53, 56, 58 штами) та високого (16, 18, 31, 33, 39, 50, 59, 64, 68, 70 штамиф) онкогенного ризику.

Вчені також виділяють ряд факторів, які сприяють розвитку патології шийки матки на фоні папіломавірусної інфекції:
• паління;
• тривалий прийом оральних контрацептивів;
• ранній початок статевого життя (до 16 років);
• численні вагітності;
• порушення клітинного та гуморального імунітету;
• супутні статеві інфекції.

ДІАГНОСТИКА
Під час візуального огляду лікар може припустити наявність дисплазії, однак діагноз можна поставити лише після цитологічного (виявлення змінених під впливом ВПЛ клітин шийки матки), іноді і гістологічного (дослідження тканини шийки матки, проводиться для виявлення ракових клітин) обстеження.
Цитологічне дослідження по методу Папаніколау (РАР-тест) виявляється інформативним у 60-90% випадків, однак воно не дозволяє виключити захворювання на рак шийки матки. Тому, при підозрах на рак необхідно провести гістологічне дослідження, яке допоможе встановити точний діагноз.
При встановлені діагнозу лікарі використовують класифікацію, яка була запропонована ВООЗ у 1995році:
1. СIN I (легка дисплазія) – характерні невиражені зміни будови епітелію, які охоплюють не більше третини товщі епітеліального пласту;
2. СIN II (помірна дисплазія) – зміни будови епітелію не більше половини товщі епітеліального пласту;
3. СIN III (тяжка дисплазія або карцинома in situ) – значні зміни будови епітелію більше половини товщі епітеліального пласту.

ЛІКУВАННЯ
Для призначення лікування лікарю необхідно оцінити тяжкість, особливості перебігу захворювання, дані лабораторних досліджень та репродуктивний вік пацієнтки. Якщо у жінки діагностовано дисплазію на фоні папіломавірусної інфекції (а особливо в поєднанні з іншими статевими інфекціями) необхідним є призначення етіотропної терапії, яка направлена на знищення причини захворювання – вірусу папіломи людини. На сьогодні єдиним засобом противірусної терапії прямої дії на папіломавірусну інфекцію є діюча речовина Протефлазід. При чому неважливо наскільки тяжким є процес, головне – ідентифікована причина, яку треба прибрати. Крім противірусної терапії, залежно від тяжкості перебігу захворювання застосовують фізичні, хімічні методи деструкції, а також хірургічний метод лікування. Після такого лікування знижується вірогідність прогресування неопластичного процесу та в свою чергу виникнення раку шийки матки.
Для убезпечення себе від розвитку дисплазії шийки матки важливо здійснювати постійний моніторинг (індивідуальний план профілактичних оглядів) власного здоров’я.

Не зволікайте, доки може стати пізно. Реєструйтесь та почніть слідкувати за власним здоров’ям вже зараз.

Папілома

ВПЛ-інфекція і рак шийки матки, профілактика та симптоми | Вірус Стоп

Рак шийки матки без перебільшень можна назвати найпоширенішим із онкологічних станів, пов’язаних з ВПЛ, адже згідно із статистичними даними, близько 90% випадків раку шийки матки зумовлено саме ВПЛ-інфекцією. Тенденції останніх років переконливо свідчать про помолодшання цього захворювання в жінок.
З іншого боку, рак шийки матки – це другий за поширеністю вид пухлинного захворювання жіночої статевої системи в країнах, що розвиваються.

Факторами, що підвищують ризик розвитку раку шийки матки та/або прискорюють темпи його прогресування, є:
• ранній початок статевого життя,
• велика кількість статевих партнерів,
• велика кількість пологів та аборти,
• медичні маніпуляції, що супроводжуються травматизацією шийки матки,
• супутня гінекологічна патологія та статеві інфекції,
• тривале застосування оральних контрацептивів,
• тютюнопаління
• низький соціальний статус.

ПРОФІЛАКТИКА РАКУ ШИЙКИ МАТКИ
На сьогодні одним із ефективних способів профілактики раку шийки матки вважаються постійний моніторинг стану своїх статевих органів та профілактика передракових захворювань матки.
Оскільки на ранніх етапах розвитку рак шийки матки може не викликати симптомів, дуже важливо, щоб жінки регулярно проходили скринінгові тести для виявлення будь-яких передракових змін в шийці матки, які можуть призвести до раку. На сьогодні рекомендації зі скринінгу наступні:
• Жінкам у віці від 21 до 29 років тест за методом Паппаніколау (PAP-тест) проводиться кожні 3 роки.
• Починаючи з 30-річного віку, кожна жінка 1 раз на рік повинна проходити профілактичний огляд у гінеколога
• Жінкам у віці від 30 до 65 років рекомендується продовжувати проводити PAP-тест кожні 3 роки, або кожні 5 років, якщо вони одночасно проходять тест на ДНК ВПЛ.
• Після 65 років жінки, яким регулярно проводився скринінг і протягом останніх 10 років отримано нормальні результати (3 PAP-тест підряд, або 2 ДНК ВПЛ і PAP-тести), можуть припинити скринінг. Однак, якщо впродовж останніх 20 років у жінки був виявлений рак, їй слід продовжити обстеження до 20 років з моменту виявлення раку.
• Жінки з високим ризиком розвитку раку шийки матки можуть проходити обстеження частіше. До групи підвищеного ризику відносяться жінки з пригніченою імунною системою, наприклад, через ВІЛ-інфекцію, після трансплантації органів або внаслідок тривалого використання стероїдних препаратів (протизапальні аналоги людських гормонів).
• Після повної гістеректомії (видалення матки з придатками) з видаленням шийки матки скринінг проходити більше не потрібно. Однак, якщо при гістеректомії не видаляти шийку матки, або якщо вона була видалена через рак, скринінг повинен тривати.
• Для жінок, які перенесли рак шийки матки або передракову хворобу, і жінок з ВІЛ-інфекцією розробляється індивідуальний план скринінгу і лікування.
• Жінки, які були вакциновані проти ВПЛ, повинні проходити скринінгове обстеження, тому що вакцинація не дає 100% гарантії від інфікування ВПЛ.
Це загальні рекомендації зі скринінгу, індивідуальний план щодо постійного моніторингу стану статевих органів може скласти лише лікар.
Якщо у жінки з’являються симптоми, які дають підстави запідозрити рак шийки матки, необхідно якомога раніше звернутися до лікаря, який проведе огляд та призначить додаткове обстеження, щоб підтвердити/спростувати діагноз та призначити своєчасне лікування.

СИМПТОМИ РАКУ ШИЙКИ МАТКИ
На ранніх стадіях раку шийки матки жінка може взагалі не відчувати жодних симптомів. Однак з часом з’являються симптоми, на які слід звернути увагу. У жінок репродуктивного віку на розвиток раку шийки матки можуть вказувати нерегулярні мажучі кров’янисті виділення або слабка кровотеча в період між менструаціями. У жінок після менопаузи можуть виникати мажучі виділення або кровотеча. Про ракове переродження шийки матки може свідчити поява кровотечі після статевого акту. Підозру повинні викликати більш рясні виділення з піхви, що можуть мати неприємний запах або з домішками крові. Вказані симптоми іноді виникають за інших причин, наприклад при інфекційних захворюваннях жіночих статевих органів. Тому важливо своєчасно звертатися за медичною допомогою та проходити обстеження.
По мірі прогресування раку можуть з’являтися більш тяжкі та виражені ознаки, про які необхідно знати і звертати увагу при їх появі, а саме:
• Постійний біль у спині, ногах і/або в ділянці таза.
• Можуть приєднуватись порушення сечовипускання та акту дефекації.
• Невмотивована втрата маси тіла, швидка втомлюваність, зниження або відсутність апетиту.
• Поява виділень з піхви з неприємним запахом або з домішками крові.
• Дискомфорт, поява неприємних відчуттів у промежині.
• Набряк однієї або обох ніг.

На більш пізніх стадіях раку шийки матки можуть з’являтися і інші тяжкі симптоми, що здебільшого залежить від того, на які органи відбулось поширення раку: тіло матки, сечовий міхур, пряму кишку. Рак шийки матки найчастіше дає метастази в пахові лімфатичні вузли, їх виявляють у печінці та легенях.
Вибір методу лікування раку у першу чергу визначається стадією, при цьому серед можливих варіантів розглядаються хірургічне лікування, хіміотерапія та променева терапія. Якщо одночасно виявляються супутні вірусні або бактеріальні інфекційні захворювання статевих органів, то лікар призначає лікування залежно від типу запального процесу.

ЛІКУВАННЯ РАКУ ШИЙКИ МАТКИ
Варіанти лікування раку шийки матки на ранніх стадіях
Хірургічне втручання є поширеним методом лікування, коли зона ракового ураження обмежена шийкою матки. Променева терапія може застосовуватись після операції, якщо є підозра на те, що не всі ракові клітини було видалено під час операції. Променева терапія може також знижувати ризик рецидиву (повернення пухлини).
Лікування пізніх стадій раку шийки матки
Поширення злоякісної пухлини за межі шийки матки вимагає ширшого лікування, яке зазвичай включає променеву терапію або комбінацію променевої терапії та хіміотерапії.
Променева терапія полягає у використанні пучків високоенергетичного рентгенівського випромінювання або випромінювання для знищення ракових клітин. Хіміотерапія – це використання хімічних речовин (ліків) для лікування будь-яких захворювань, в онкології – для знищення ракових клітин.

Пам’ятайте, що постійний моніторинг стану своїх статевих органів і звернення за медичною допомогою при появі будь-яких симптомів дасть змогу розпочати раннє лікування, тим самим значно збільшить ваші шанси на одужання. Адже лікування раку шийки матки на ранній стадії, коли злоякісний процес ще не вийшов за межі шийки матки, має високі шанси на успіх. Чим далі рак поширюється від місця, де він вперше виник, тим нижче вірогідність успішного лікування.

Папілома

Методи діагностики і виявлення ВПЛ-інфекції та дисплазії шийки матки | Вірус Стоп

Основним методом виявлення вірусу папіломи людини є полімеразно-ланцюгова реакція (ПРЛ). Вірус папіломи людини виявляється проведенням ПРЛ мазка з піхви. Інші діагностичні методи менш інформативні та більше свідчать про те, що людина колись вже стикалась з цим вірусом (антитіла до ВПЛ). Проведення кольпоскопії (метод, який полягає в огляді лікарем шийки матки за допомогою спеціального збільшувального приладу) дозволяє виявити зміни епітелію шийки матки, спричинені вірусом папіломи.

Виявлення ВПЛ-інфікування включає огляд фахівця, кольпоскопію метод, який полягає в огляді лікарем шийки матки за допомогою спеціального збільшувального приладу), ПЛР-аналіз, цитологічне дослідження (метод, що полягає у вивченні клітин під мікроскопом та виявленні змін у них) шийки матки, біопсію (метод, що полягає у досліджені зразка ураженої вірусом ділянки шийки матки для виявлення ракових клітин) шийки матки та ряд інших сучасних досліджень, що дозволяють точно визначити генну структуру ВПЛ та встановити ступінь ураження. Через надзвичайну заразність ВПЛ рекомендується обстежуватися парою – у гінеколога і уролога. Це дасть змогу виключити ситуацію, коли один з партнерів буде джерелом постійного інфікування для іншого, і тим самим зведе нанівець всі найефективніші і найсучасніші лікувальні заходи.

Скринінг (профілактичний огляд) ВПЛ і змін у клітинах, зумовлених ВПЛ
Скринінгові тести – це тести, що використовуються для виявлення захворювань на початкових стадіях їх розвитку, коли симптоми найчастіше відсутні, та застосовується при профілактичних оглядах. Зокрема, метою скринінгу (профілактичного огляду) раку шийки матки є виявлення передракових захворювань. клітинних змін на ранніх стадіях до того, як вони набудуть ознак злоякісності, коли призначене лікування може допомогти запобігти раку.
На сьогоднішній день ВООЗ рекомендує три різних типи скринінгових тестів:
• тести на виявлення типів ВПЛ, що відносяться до групи високого онкогенного ризику;
• візуальну оцінку (кольпоскопію – метод, який полягає в огляді лікарем шийки матки за допомогою спеціального збільшувального приладу).
• цервікальний скринінг: традиційний ПАП-тест і метод рідинної цитології (LBC).

Для того, щоб не пропустити початкові стадії захворювання, жінкам необхідно проходити регулярне обстеження у гінеколога. Навіть простий огляд без застосування додаткових досліджень може виявити зміни на шийці матки, зумовлені ВПЛ-інфекцією.
Огляд жіночих статевих органів (шийки матки, піхви і вульви) виконують за допомогою кольпоскопа – збільшувального приладу зі спеціальною бінокулярною оптичною системою, оснащеною освітлювачем. Під час кольпоскопії лікар визначає ділянки, де розташовані аномальні клітини і ступінь аномальних змін в них. За допомогою кольпоскопії добре виявляються гострокінцеві кондиломи, а застосування додаткових проб (з розчином оцтової кислоти і розчином Люголя) допомагає гінекологу підтвердити наявність ВПЛ.
Взяття цитологічного мазка – зіскрібка з шийки матки – і подальше його вивчення під мікроскопом дозволяє виявляти початкові стадії онкологічного процесу Таке дослідження (тест Папаніколау – ПАП-тест) обов’язково рекомендовано для жінок з дисплазією шийки матки, а також тим, у кого встановлено інфікування ВПЛ високого онкогенного ризику. Гінеколог вставляє дзеркало в піхву пацієнтки і розкриває її, відкриваючи доступ до шийки матки. Потім за допомогою шпателя або спеціальної щіточки він бере зразок клітин, зскрібаючи зовнішній отвір шийки матки. Клітини поміщають прямо на предметне скло мікроскопа і відправляють в лабораторію, де клітини ретельно досліджуються.

ДИСПЛАЗІЯ ШИЙКИ МАТКИ
Метод рідинної цитології (LBC): всередину піхви вводиться дзеркало, і лікар збирає клітини шийки матки за допомогою спеціальної щітки. Потім він відламує головку щітки, поміщає її в невеликий контейнер з рідиною і відправляє в лабораторію. На сьогоднішній день LBC вважається найточнішим методом діагностики різних захворювань шийки матки.
Біопсія шийки матки – ще один метод діагностики ВПЛ у жінок. Взятий невеликий фрагмент тканини шийки матки розглядається під мікроскопом під великим збільшенням. Важливо знати, що проведення біопсії протипоказано у вагітних.
Тип вірусу і ступінь його онкогенності можна з’ясувати при проведенні полімеразної ланцюгової реакції (ПРЛ). Тест дозволяє виявляти типи ВПЛ високого онкогенного ризику в клітинній ДНК, перш ніж з’являться передракові клітини в шийці матки. Він включає в себе збір клітин з шийки матки для лабораторних досліджень. Проведення тесту на ДНК ВПЛ рекомендовано жінкам віком 30 років і старше у поєднанні з мазком Папаніколау.
Магнітно-резонансна томографія (МРТ): використання спеціальних методів МРТ дає змогу виявити зміни, характерні для раку шийки матки, на ранніх стадіях.
Ультразвукове дослідження органів малого тазу: високочастотні звукові хвилі створюють зображення цільової ділянки на моніторі, що дозволяє лікарю оцінювати стан тканини, наявність ділянок зміненої щільності та різних новоутворень статевих органів.
Слід особливо відзначити, що діагностика ВПЛ у жінок повинна носити комплексний характер. Тільки використання методів, які взаємодоповнюють один одного, може дати повну картину наявності і перебігу захворювання.
На даний час рак шийки матки – це єдине злоякісне захворювання, пов’язане з ВПЛ, для якого є схвалені FDA (Американська авторитетна організація, що здійснює нагляд за якістю ліків, вакцин, харчових продуктів та біологічно активних добавок) скринінгові тести. Наразі не існує схвалених FDA скринінгових програм для виявлення ВПЛ-інфекцій або викликаних ВПЛ клітинних змін у тканинах прямої кишки, вульви, піхви, статевого члена або ротоглотки. Діагноз встановлюється в першу чергу при лікарському огляді. Проте, є данні про те, що серед груп населення, схильних до високого ризику зараження ВПЛ, таких як чоловіки з нетрадиційною сексуальною орієнтацією або інфікованих ВІЛ, проведення ПАП-тесту може допомогти виявити ранні передракові зміни в клітинах або наявність ракових клітин.

Папілома

Лікування ВПЛ-інфекції – методи, процедури, ускладнення | Вірус Стоп

Сучасні методи лікування ВПЛ-інфекції поділяють на медикаментозні та хірургічні. Медикаментозні полягають у призначенні противірусних засобів, здатних впливати безпосередньо на вірус. Ефективними є засоби, що підтримують імунну систему людського організму та її здатність протидіяти згубному впливу вірусу.

Лікування засноване на усуненні хвороботворного впливу і патологічних змін, зумовлених ВПЛ-інфекцією, з урахуванням типу вірусу і стадії розвитку виявленого захворювання.
Основні етапи лікування захворювань, пов’язаних з ВПЛ-інфекцією, можна сформулювати таким чином:
• Призначення противірусних засобів для впливу на ВПЛ.
• Лікування супутніх інфекцій, що передаються статевим шляхом.
• Місцеве лікування.
• Хірургічне лікування.
• Запобігання поверненню (рецидивам) проявів ВПЛ-інфекції.
Лікування гострокінцевих кондилом полягає у їх видаленні, після чого пацієнтові рекомендується прийом противірусних препаратів та імуномодуляторів, які впливатимуть безпосередньо на причину захворювання та сприятимуть посиленню природного захисту організму.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОТИВІРУСНИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ ВПЛИВУ НА ВПЛ
Науково доведена ефективність в лікуванні ВПЛ-інфекції – прямих противірусних препаратів – природних флавоноїдів, отриманих з трав щучки дернистої і війника наземного. Вони володіють здатністю безпосередньо впливати на активність вірусних ферментів, що забезпечує пригнічення здатності вірусів відтворювати самих себе. Завдяки цьому реалізується вплив зазначених противірусних препаратів на велику кількість вірусів, в тому числі на ВПЛ.

ХІРУРГІЧНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ВПЛ-УРАЖЕННЯ ШИЙКИ МАТКИ
Основним методом лікування прийнято вважати хірургічний. Однак видалення папіломи чи ураженої вірусом ділянки шийки матки жодним чином не є гарантією того, що вона не утвориться знову, оскільки таке лікування аж ніяк не впливає на ВПЛ. Після проведеного хірургічного лікування вірус зберігається в організмі людини і продовжує спокійно завдавати йому невидимої шкоди. Тому лікування ВПЛ-інфекції не повинно бути виключно хірургічним, але й спрямовуватись на боротьбу з самим вірусом і включати заходи, які включають призначення прямих противірусних засобів із діючою речовиною Протефлазід. До речі, попереджаємо, що нажаль інших діючих речовин з прямою противірусною дією немає.
Дисплазія шийки матки – це захворювання, яке характеризується порушенням клітинної будови поверхневого шару шийки матки, і є проміжним станом між раком і аномальним розвитком атипових клітин епітелію, яке поки що не становить небезпеки.
Суть проведення хірургічних методів полягає у видаленні зміненої вірусом тканини шийки матки. Це:
Петльова електроексцизія шийки матки – метод, що полягає у видалені патологічно зміненої тканини тонкої дротяної петлею різної форми. Після її проведення бажано протягом місяця утриматися від статевих контактів та використання тампонів. Протипоказане значне фізичне навантаження, від теплових процедур теж варто утриматись. Перші 2-3 тижні можуть спостерігатися кров’янисті виділення.
Діатермокоагуляція, або електрокоагуляція – це метод, який полягає в припаленні електричним струмом зміненої під дією вірусу ділянки шийки матки. На даний час цей метод застосовується все менше через високу частоту ускладнень та негативний вплив на репродуктивну функцію загалом. Основним ускладненням є рубцеве звуження шийки матки та цервікального каналу (канал, що з’єднує порожнину матки з піхвою), що негативно позначиться на майбутніх пологах, якщо жінка планує ще вагітність.
Кріодеструкція (кріоабляція) – цей метод полягає у використанні рідкого азоту для заморожування і руйнування зміненої тканини. З можливих ускладнень після проведення процедури може виникати рубцеве звуження шийки матки, рідко – кровотеча, частіше спостерігаються незначні кров’янисті виділення. Після проведення кріодеструкції пацієнтці радять утриматися від статевих контактів протягом місяця. Повторне обстеження проводять через 4-6 місяців після кріотерапії.
Лазерна вапоризація – цей метод полягає у дії на шийку матки високоенергетичного лазерного променя, що забезпечує видалення змінених під дією вірусу тканин шляхом їх вапоризації (випаровування). Рекомендації щодо післяопераційного періоду такі самі, як і після проведення кріотерапії.
У пізніх стадіях раку шийки матки, коли пухлина поширилась за межі шийки матки, проводять хірургічне видалення матки з придатками (гістеректомію). Це досить травматичний метод хірургічного лікування, який проводиться під загальною анестезією, перші дні після операції жінка залишається в лікарні під наглядом лікарів. Мине тривалий реабілітаційний період, перш ніж жінка зможе повернутись до звичного життя.

ПІСЛЯ ЦИХ ПРОЦЕДУР НА ЖІНКУ МОЖУТЬ ОЧУВАТИ:
легкий біль, схожий на менструальний – найчастіше минає протягом кількох годин і тамується прийомом знеболювальних засобів.
незначні кров’янисті або коричневі водянисті виділення можуть тривати до 4 тижнів.

ІСНУЄ НЕВЕЛИКИЙ РИЗИК БІЛЬШ СЕРЙОЗНИХ УСКЛАДЕНЬ, А САМЕ:

приєднання інфекції, що провокує появу або посилює кровотечу, появу виділень з піхви з неприємним запахом та постійного болю в животі. Якщо виникають вказані симптоми, жінка обов’язково повинна звернутися до лікаря за медичною допомогою.
ускладнення в майбутніх пологах: високий ризик передчасних пологів (до 37-го тижня вагітності), нерозкриття шийки матки в пологах через її рубцеве звуження, що може вимагати проведення родорозрішення шляхом кесаревого розтину.
На жаль, сьогодні чітко виробленої програми по лікуванню ВПЛ у жінок не існує. Позбавлятися захворювань, що виникли внаслідок ВПЛ-інфікування, необхідно під обов’язковим контролем лікаря, дотримуючись його кваліфікованих рекомендацій. Зустрічаються випадки самовільного вилікування, але це буває вкрай рідко. Набагато частіше виникають рецидиви захворювання, тому боротьба з ВПЛ повинна бути комплексною. Обов’язково в комплексне лікування повинні бути включені противірусні засоби і препарати, що покращують імунітет. Противірусні засоби необхідно приймати для запобігання рецидиву хвороби і для профілактики розвитку онкологічних захворювань.

ЧОМУ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ РЕЦИДИВИ?
Важливо усвідомлювати, що будь-який хірургічний метод видалення бородавок не позбавляє організм людини від вірусу. Тому генітальні бородавки можуть з’явитися (рецидивувати) після лікування, і це не обов’язково означає, що людина знову заразилася. Тому генітальні бородавки можуть з’явитися знову (рецидивувати) після лікування, і це не обов’язково означає, що людина знову заразилася. Частота рецидивів гострокінцевих кондилом перевищує 50% через рік після проведеного лікування і пояснюється наступними факторами:
Наявність рецидивуючої інфекції у статевого партнера; можливе інфікування одразу декількома типами ВПЛ.
Потенційно тривалий час прихованого перебування ВПЛ в людському організмі.
Стійкість вірусу в шкірі, волосяному фолікулі або ділянках, на які не вплинуло проведене лікування.
Мають місце глибокі ураження або зміни, які не були своєчасно виявлені.
Отже, чим ретельніше пацієнт будете слідувати рекомендаціям лікаря, тим більша ймовірність, що ВПЛ більше не дасть про себе знати.

Пам’ятайте, що своєчасне звернення до лікаря, правильно підібрана терапія, зокрема противірусна, що включає застосування противірусних препаратів із діючою речовиною Протефлазід з впливом на безпосередню причину захворювання і уважне ставлення до власного здоров’я допоможуть вам ніколи не мати небезпечних проявів, таких як дисплазія чи рак шийки матки.

Папілома

Цікаві та важливі факти про папілому | Вірус Стоп

• У середині сімдесятих років XX століття вчений Гарольд цур Хаузен виявив, що жінки, які страждають на рак шийки матки, незмінно заражені вірусом папіломи людини. У 1983 році він виявив ДНК папіломавірусу в біоптаті раку шийки матки, і самн цю подію вважають відкриттям онкогенного типу вірусу ВПЛ-16. У 2008 році Нобелівський комітет присудив Нобелівську премію в галузі фізіології і медицини Гарольду цур Хаузену за відкриття того, що вірус папіломи може викликати рак шийки матки.
• ВПЛ може передаватися партнеру під час сексу, навіть якщо немає видимих проявів – наприклад, генітальних бородавок.
• При виявленні ВПЛ варто пройти обстеження на інші захворювання, що передаються статевим шляхом.
• ВПЛ може передаватися при оральному, вагінальному або анальному сексі.
• ВПЛ може передаватися під час народження немовляті, зумовлюючи розвиток інфекції статевих органів або дихальної системи.
• У дітей віком до трьох років вірусні кондиломи, як вважають, передаються несексуальними шляхами, такими як безпосередній контакт. Проте наявність у дітей генітальних бородавок у дітей повинно викликати підозру щодо сексуального насильства.
• У більшості людей ВПЛ-інфекція не викликає жодних симптомів, тому інфіковані не знають про наявність у них ВПЛ і стають джерелом інфікування для своїх сексуальних партнерів.
• Інфікування неонкогенними типами ВПЛ не викликає жодних симптомів і не переросте в бородавки, передракові або ракові захворювання.
• Якщо бородавки знаходяться в лобкової області, уникайте епіляції (бритвою або воском), оскільки це може призвести до поширення бородавок.
• Генітальні бородавки можуть з’являтися через місяці або роки після зараження ВПЛ. Генітальні бородавки можуть передаватися іншій людині, навіть якщо в інфікованого немає видимих симптомів.
• Вакцинація проти ВПЛ в ідеалі повинна проводитись до початку статевого життя, у цьому разі вона є найбільш ефективним способом запобігання ВПЛ.
• Використання презервативів може знижувати шанси на зараження або передачу ВПЛ партнерові і розвиток захворювань, пов’язаних з ВПЛ, таких як генітальні бородавки і рак шийки матки. Однак, ВПЛ може інфікувати ділянки, які не захищені презервативом, тому презервативи не повністю захищають від ВПЛ.
• Навіть якщо ви змогли успішно видалити бородавки, є ймовірність того, що невелика кількість вірусу папіломи людини (ВПЛ) залишається на шкірі
• Вірус може жити в організмі роками, ніяк себе не проявляючи і «чекаючи» ослаблення імунної системи, щоб заявити про себе шляхом розвитку онкологічного захворювання. Виявити ВПЛ можна тільки при зверненні до лікаря.

Герпес

Герпетичні захворювання – типи та формування вірусу в організмі | Вірус Стоп

Віруси герпесу надзвичайно поширені в оточуючому середовищі. На сьогоднішній день їх нараховується понад 100 типів. З великої родини нині встановлений зв’язок між інфікуванням вісьмома типами вірусів герпесу та формуванням патологічного стану в людини. Ці віруси інфікують тільки людей – віруси простого герпесу 1 і 2 типів, вірус вітряної віспи, цитомегаловірус, вірус Епштейна-Барр, вірус герпесу 6 (варіанти А і В) і 7 типів, вірус герпесу 8 типу. Мавп’ячий вірус герпесу, який ще називають вірусом B, в деяких випадках також заражає людей.

Віруси герпесу, що інфікують людину, поділяють на три групи: α-віруси – це віруси простого герпесу 1 і 2 типів, вірус вітряної віспи, β-віруси герпесу: цитомегаловірус і віруси герпесу 6 і 7 типів, і γ-віруси герпесу, до яких відносять вірус Епштейна-Барр і вірус герпесу 8 типу.

Термін герпес грецькою перекладається як повзуча, поширювана шкірна хвороба, оскільки типовим та найвідомішим проявом герпетичного ураження є поява висипу у вигляді згрупованих пухирців на шкірі і слизових оболонках. Однак віруси герпесу здатні уражати різні органи та системи людського організму (окрім шкіри і слизових оболонок – центральну та периферичну нервову систему, внутрішню оболонку судин, клітини крові: лімфоцити, еритроцити, тромбоцити, очі, зовнішні статеві органи), зумовлюючи найрізноманітніші клінічні прояви. У важких випадках та в осіб з ослабленою імунною системою можливе ураження центральної нервової системи з розвитком менінгіту та енцефаліту. Так само як і перший контакт дитини з вірусом в період вагітності або в пологах обертається тяжкими наслідками для немовляти.

Усі віруси герпесу об’єднує їх здатність до тривалого, а для деяких типів – пожиттевого, перебування в людському організмі.
Близько 90% населення світу інфіковано вірусом герпесу. Незважаючи на те, що основним шляхом інфікування є контактний, герпетичні інфекції наразі відносять до найпоширеніших захворювань, що передаються статевим шляхом.

Проблема герпетичних захворювань полягає не лише в тому, що вірус характеризується швидким утворенням вірусних часточок, отже надзвичайною заразністю, а здебільшого обумовлюється значною поширеністю безсимптомної, а тому недіагностованої, форм хвороби, що зумовлює пригнічення імунної системи та створює «комфортні умови» для зараження новими або активації інфекційних збудників, що досі перебували в «сплячому» стані. Часті спалахи герпесу також негативно позначаються на опірності людського організму, що в решті-решт призводить до його виснаження та формування стійких нервово-психічних розладів.

Герпес

Типи вірусу герпесу, синдроми, фактори ризику | Вірус Стоп

Родина вірусів герпесу, що викликають захворювання в людини, нараховує 8 типів, а хвороби, спричинені ними, суттєво відрізняються один від одного.

Вірус простого герпесу 1 типу (герпес лабіаліс) частіше спричиняє висип на губах, шкірі щік, підборіддя, у ділянці крил носа. Його ще називають «лихоманкою на губах». З усіх вірусів герпесу це найпоширеніший тип. Саме ним інфіковано майже 90% людства. Однак інфікованість цим вірусом не означає, що в людини одразу з’являться симптоми. Вірус може спокійно жити всередині клітин, переважно улюбленим місцем для нього є вузол лицьового нерва, а коли виникають сприятливі (для вірусу) умови – проявляється у вигляді численних невеличких пухирів та виразок на шкірі і слизових оболонках. Виразки дрібні, загоюються швидко, однак у цей період неприємно свербять і болять. У деяких випадках цей тип вірусу може спричинювати появу пухирів на статевих органах. Тяжкі прояви ураження вірусом простого герпесу 1 типу є герпетичний енцефаліт (запалення мозку) і ураження очей.

Вірус простого герпесу 2 типу (герпес геніталіс), як і вірус герпесу 1 типу, проявляється у вигляді виразок або пухирів, які розташовуються на шкірі і слизовій оболонці статевих органах, у ділянці промежини, на сідницях. Улюбленим місцем перебування вірусу герпесу 2 типу в людському організмі є нервові вузли крижового сплетення. При зниженій опірності організму до цих симптомів можуть приєднуватись загальні прояви, такі як загальна слабкість, збільшення лімфатичних вузлів та підвищення температури тіла. На сьогоднішній день вірус герпесу 2 типу відноситься до інфекцій, що передаються статевим шляхом, а симптоми, які він викликає, вважають проявами генітального герпесу.

Вірус герпесу 3 типу (герпес зостер) – це збудник вітряної віспи. Перше знайомство з цим вірусом відбувається в дитинстві, коли діти масово хворіють на вітрянку. Повторна активація прихованого вірусу зазвичай виникає в дорослих і викликає оперізуючий герпес, що проявляється висипом у вигляді пухирців вздовж нервів та власне запаленням цих нервів.

Вірус герпесу 4 типу (вірус Епштейна-Барр) – інфікування ним зумовлює розвиток інфекційного мононуклеозу. Захворювання за ознаками схоже на вірусну інфекцію дихальних шляхів, але характеризується гіршим перебігом і тяжкими наслідками. До характерних лабораторних ознак інфекційного мононуклеозу відносять наявність видозмінених лейкоцитів у загальному аналізі крові (атипових мононуклеарів). В людей з ослабленим імунітетом вірус Епштейна-Барр може викликати злоякісні захворювання крові та лімфатичних вузлів. У деяких людей вірус Епштейна-Барр викликає синдром Дункана.

Вірус герпесу 5 типу (цитомегаловірус) викликає три клінічних синдроми:
1. Вроджена цитомегаловірусна інфекція в новонароджених дітей викликає збільшення печінки та селезінки, висип, ураження сітківки ока та центральної нервової системи.
2. У приблизно 10% дітей старшого віку і дорослих первинна цитомегаловірусна інфекція викликає мононуклеозний синдром з лихоманкою, нездужанням, атиповим лімфоцитозом і фарингітом.
3. В людей з ослабленим імунітетом або вираженим імунодефіцитом (після пересадки органів, лікування злоякісних новоутворень, ВІЛ-інфікованих), цитомегаловірус викликає небезпечні для життя поширені захворювання легенів, шлунково-кишкового тракту, печінки, сітківки та центральної нервової системи.
Цитомегаловірусна інфекція має багато спільного з вірусними захворюваннями дихальних шляхів, її симптомами є збільшення лімфатичних вузлів, підвищення температури тіла, загальна слабкість, тому вона часом маскується за цим діагнозом. Про це необхідно пам’ятати вагітним, оскільки якщо жінка вперше стикнеться з цитомегаловірусом під час вагітності, існує високий ризик зараження плода, що приводить до загибелі дитини в утробі матері (викидень) або після пологів, або до ураження нервової системи і головного мозку, що проявляється розвитком різних психологічних і фізичних захворювань.
Особливо слід наголосити на формуванні внутрішньоутробної цитомегаловірусної інфекції у плода, новонародженого і дітей раннього віку. У цьому разі важливим чинником є термін вагітності, на якому відбулось інфікування, а також той факт, зараження вагітної відбулось вперше чи має місце повторна активація інфекції – у другому випадку ймовірність інфікування плода та розвитку важких ускладнень істотно нижче.

Вірус герпесу 6 типу найчастіше асоціюється з висипкою (roseola infantum, або розеола), його ще називають «шостою хворобою». Захворювання зазвичай починається раптово з підвищення температури тіла, що триває 3-5 днів, після чого виникає висип на тулубі і поширюється на кінцівки і обличчя, коли температура знижується.

Вірус герпесу 7 типу інфікує майже всіх дітей віком до 3 років. Він дуже схожий на вірус герпесу 6 типу. З’ясовано, що цей тип вірусу герпесу є причиною деяких випадків розеоли. Сьогодні точно не визначений зв’язок між цим вірусом і певною дитячою хворобою або синдром. Однак вважається, що вірус герпесу 7 типу може сприяти розвитку інших станів або посилювати хвороботворний вплив вірусу Епштейна – Барр.

Вірус герпесу 8 типу асоціюється з саркомою Капоші, яка є онкологічним захворюванням сполучної тканини. Нещодавно було з’ясовано, що вірус герпесу 8 типу пов’язаний з саркомою Капоші у хворих на ВІЛ/СНІД, а також з деякими пухлинами черевної порожнини.

Загалом віруси герпесу 6, 7 і 8 типів на сьогодні ще недостатньо вивчені, розглядається їх роль у розвитку синдрому хронічної втоми.

Герпес

Розповсюдженість і шляхи інфікування вірусом простого герпесу | Вірус Стоп

Життєздатність вірусу герпесу у зовнішньому середовищі при кімнатній температурі і нормальній вологості повітря зберігається протягом 24 годин, при температурі +50-52°С він інактивується через 30 хвилин, а при низьких температурах (-70°С) вірус здатний зберігати життєздатність протягом 5 діб. На металевих поверхнях (монети, дверні ручки, водопровідні крани) вірус виживає протягом 2 годин, на вологих тканинах (рушники, вата, марля) – протягом усього часу їх висихання (до 6 годин).

ВІРУСИ ПРОСТОГО ГЕРПЕСУ 1 І 2 ТИПІВ
Зазвичай передаються безпосередньо при прямому контакті з пошкодженими тканинами або біологічними рідинами інфікованої людини, а також побутовим шляхом через предмети, що використовуються в повсякденному житті. Можлива також передача інфекції повітряно-крапельним шляхом. Варто зазначити, що інфікування вірусом можливе під час періодів безсимптомного вірусоносійства. Однак вірус герпесу не здатний проникати через неушкоджений роговий шар шкіри, що обумовлено відсутністю на ньому специфічних рецепторів.
Після потрапляння на шкіру або слизову оболонку протягом 4 – 6 діб вірус простого герпесу розмножується в клітинах шкіри та слизової оболонки, що викликає утворення характерних для герпетичної інфекції проявів – утворення численних пухирців з прозорим вмістом. Також можуть збільшуватися лімфатичні вузли, погіршуватися загальне самопочуття. Загалом вираженість проявів залежить від стану імунної системи людського організму.
Герпес проникає через слизові оболонки порожнини рота, верхніх дихальних шляхів і статевих органів. Подолавши тканинні бар’єри, вірус потрапляє в кров і лімфу. Потім потрапляє в різні внутрішні органи. Вірус проникає в чутливі нервові закінчення і вбудовується в генетичний апарат нервових клітин, де залишається на все життя. Імунна система реагує на проникнення герпесу виробленням специфічних антитіл, які блокують циркулюючі в крові вірусні частинки. Характерно пробудження інфекції в холодну пору року, при простудних захворюваннях, при гіповітамінозі.

ВИНИКНЕННЯ РЕЦИДИВІВ
Вірус простого герпесу 1 і 2 типів, після закінчення спалаху захворювання, зберігається в нервових гангліях, де досить довго може ніяк не проявляти себе. Утакому стані нові віруси не утворюються. Причини повторної активації (рецидивів) герпетичної інфекції точно не встановлені, але відомі фактори, що провокують розвиток і рецидиви проявів:
• зміни в імунній системі, наприклад у жінок перед, після і під час менструації;
• ГРВІ, грип та інші захворювання, що супроводжуються високою температурою;
• локальні пошкодження в ділянці губ або очей;
• побічні ефекти променевої терапії;
• переохолодження або перегрівання;
• вплив ультрафіолетового опромінення.
Тривалість періоду виділення віруса після щезання основних проявів у віруса простого герпесу 1 типу – до 1 місяця, 2 типу – доба.

ВІРУС ВІТРЯНОЇ ВІСПИ
Передається через безпосередній контакт з ураженою шкірою або повітряно-крапельним шляхом. Цей вірус вирізняється надзвичайною леткістю: якщо в дитячому садочку в одній групі буде хоча б одна дитина з вітрянкою, то з вірусом проконтактує увесь дитячий садок, навіть ті, хто у групу, де перебуває інфікований малюк жодного разу не заглядав. Тому понад 90% дорослих стикається з цим вірусом у дитинстві, а людський імунітет протягом усього життя «тренується» щоразу, як тільки відбувається контакт з інфікованою людиною, частіше за все з власними дітьми. Це є своєрідним захистом від оперізуючого лишаю – ще одного захворювання, що викликається вірусом вітряної віспи. Він може тривало «переховуватись» від захисних сил організму в неврових вузлах. Якщо в дорослому віці виникають ситуації, що суттево послаблюють імунітет (погіршення стану здоров’я або надмірний стрес), вони зумовлюють «пробудження» вірусу.
Оперізуючий лишай характеризується появою больових відчуттів вздовж нервів і головного болю. Через кілька днів на ділянці шкіри по ходу нерва виникає висип у вигляді згрупованих пухирців з прозорим, а при тяжкому перебігу – гнійним і кров’яним вмістом. Одночасно спостерігається збільшення лімфатичних вузлів, підвищення температури тіла, погіршеня самопочуття. Відчуття болю в нервах може зберігатися місяцями після одужання.

ВІРУС ЕПШТЕЙНА-БАРР
Вірус герпесу 4 типу теж надзвичайно поширений серед людей. Він уражає захисні клітини крові (лімфоцити) і епітеліальні клітини. Він зазвичай поширюється через рідини людського організму, зокрема слину, тому його можна «отримати» при поцілунках, спільному використанні посуду, зубних щіток тощо. Вірус Епштейна-Барр також передається через інтимний контакт, через сперму, а також через кров при переливанні крові та пересадці органів. Більшість людей стикаються з цим вірусом у певний період свого життя, частіше в дитинстві. На сьогодні вважається, що 50 -70% дорослого населення і 50% дитячого інфіковано ним. Однак більшість людей не знають про те, що вони інфіковані.

ЦИТОМЕГАЛОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ
На сьогодні є одним з найбільш поширених вірусних інфекцій у всьому світі. Цитомегаловірус (вірус герпесу 5 типу) розмножується переважно в слинних залозах і нирках і виділяється з організму інфікованого через слину і сечу. Тому передача здійснюється через контакт з інфікованими рідинами, а саме: повітряно-крапельним шляхом, а також через слину при поцілунках; статевим шляхом – через сперму. Можлива передача вірусу при переливанні крові, в пологах і під час вагітності.
Шляхи передачі вірусів герпесу 6, 7 і типів на сьогоднішній день вивчаються науковцями всього світу. Людство ще мало знає про них.
Матері можуть давати вірус герпесу своїй дитині під час пологів. Якщо дитина народилася під час першого епізоду генітального герпесу у матері, то вона матиме серйозні проблеми зі здоров’ям.

Розвиток герпесу в новонародженого відбувається при контакті дитини з вірусом простого герпесу в статевих шляхах під час пологів. Це захворювання є рідкісним, складаючи приблизно 10 випадків на 100 000 дітонароджень в світі, проте воно призводить до тривалої неврологічної інвалідизації або смерті. Ризик розвитку герпетичного ураження дитини особливо високий, якщо первинне інфікування матері відбувається на пізніх термінах вагітності. У жінок, які перенесли генітальний герпес до вагітності, ризик передачі вірусу дитині значно нижчий.
Вірус генітального герпесу може передаватися через плаценту, вражаючи нервову тканину плода. Особливо небезпечно вплив вірусу на майбутню дитину під час першого триместру вагітності, коли відбувається закладка внутрішніх органів малюка. Також генітальний герпес підвищує ризик викиднів і передчасних пологів. Для попередження передачі вірусу від матері до дитини під час пологів лікар може прийняти рішення про проведення кесаревого розтину.
Якщо зараження плода відбулося, вірус може вразити очі, шкіру, слизові оболонки і серцево-судинну систему дитини. При відсутності лікування смертність інфікованих новонароджених становить 60%.

Герпес

Методи діагностики вірусу герпесу – лабораторні, культуральні, імунограма | Вірус Стоп

Визначення наявності вірусу герпесу в організмі людини проводиться перш за все лікарем під час огляду пацієнта. Наявність типового пухирцевого висипу характерної локалізації дає змогу запідозрити наявність герпетичного ураження. Однак здебільшого це стосується інфікування вірусами простого герпесу 1 та 2 типів, вітряної віспи та оперізуючого лишаю. Підозра на цитомегаловірусну інфекцію, ураження вірусом Епштейна-Барр, а також наявність нетипових форм захворювання вимагає залучення лабораторних методів діагностики герпетичного ураження.

МЕТОДИ ЛАБОРАТОРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Метою проведення лабораторних досліджень є виявлення самого вірусу герпесу в крові або тканинах людського організму, визначення його типу та концентрації. На сьогодні встановлення остаточного діагнозу герпесвірусної інфекції вимагає виділення вірусу з уражених ділянок, або виявлення вірусних генних продуктів.
Загалом, враховуючи характерний для всіх вірусів герпесу прихований перебіг інфікування, на сьогодні лабораторні методи виявлення збудника вважаються основними.
Обов’язковим сьогодні вважається проведення лабораторного дослідження для виявлення герпесу в жінок, що планують вагітність або вже вагітні, людям, яким планується проведення операції з трансплантації (пересадки) органів.
На сьогодні існує багато методів лабораторного виявлення вірусів герпесу. Який з них обрати – визначає лікар, можливо для уточнення ситуації їх потрібно буде декілька, але доречним буде знати про їх основні характеристики.

МЕТОД ПЛР
З методів діагностики герпетичної інфекції основним є метод полімеразної ланцюгової реакції. На сьогодні це досить поширений метод діагностики, що ґрунтується на виявленні вірусу в тканинах і біологічних рідинах людського організму навіть тоді, коли кількість вірусних часток мізерна, а сам вірус перебуває в «сплячому» стані. Метод заснований на багаторазовому відтворені генетичного матеріалу вірусу з подальшим визначенням його типу. Для проведення цього дослідження може використовуватись будь-яка тканина людського організму. Цей метод виявився найбільш успішним в діагностиці ураження вірусом простого герпесу нервової системи.

МЕТОД ІМУНОФЕРМЕНТНОГО АНАЛІЗУ
Ще один широко застосовуваний для діагностики герпетичної інфекції – імуноферментний аналіз. Цей метод базується на виявленні захисних факторів у крові людини, за допомогою яких організм бореться зі збудником. Зазвичай визначають ранні захисні фактори (імуноглобулін М), які свідчать на користь спалаху захворювання, та пізні захисні фактори (імуноглобулін G), що підтверджує наявність вірусу в організмі, та визначають їх кількість. Тобто для підтвердження діагнозу герпетичного інфікування обов’язковою умовою є збереження здатності імунної системи людини виробляти захисні фактори (імуноглобуліни), якщо опірність організму знижена, то недостатня кількість цих факторів свідчить більше на користь імуносупресії, ніж про відсутність вірусу герпесу в людському організмі, що потребує дослідження статусу (стану самої імунної системи).

МЕТОД ІМУНОФЛЮОРЕСЦЕНТНОГО АНАЛІЗУ
Полягає в обробці взятого на дослідження матеріалу спеціальними розчинами, завдяки яким збудник ніби «світиться» і його добре видно під електронним мікроскопом. Зрозуміло, що коли вірусних часточок в організмі мізерна кількість, або він перебуває в прихованому стані, інформативність такого методу невисока.

ІМУНОГРАМА
Додаткові методи використовуються за потреби. Зокрема це проведення імунограми, яка не стільки підтверджує наявність вірусу герпесу в організмі людини, скільки відображає стан імунної системи загалом в конкретний момент часу. Для інформативності цього дослідження його необхідно проводити кілька разів, тільки в такому разі виявлені зміни можна буде трактувати як інфікування. Зокрема, з його допомогою можна визначити розвиток пригнічення імунної системи за зниженням вмісту імуноглобулінів, на підставі чого може призначатись відповідне лікування.

КУЛЬТУРАЛЬНИЙ МЕТОД
Полягає в тому, що для виділення збудника отримані зразки тканини або рідин організму, які уражені вірусом, спеціально готують та вводять у сприйнятливі клітинні лінії та поводять спостереження за розвитком притаманних герпесу клітинних ефектів. Ця методика є найбільш корисною для діагностики інфекції, викликаної вірусом простого герпесу 1 і 2 типів, або вірусом вітряної віспи через їх відносно короткі цикли розмноження. Ідентифікація цитомегаловірусу за допомогою клітинної культури вимагає більш тривалого періоду часу через його тривалий період розмноження. Вірус Епштейна-Барра не викликає характерні зміни в клітинній культурі тому цей метод для виявлення цього вірусу не використовується.Так само віруси герпесу 6 і 7 типів мають унікальні характеристики росту, які ускладнюють ідентифікацію в системах культури клітин.
Насамкінець, визначення цитомегаловірусної інфекції заслуговує особливої уваги з урахування негативного впливу на перебіг вагітності та стан дитини. Цитомегаловірус діагностують за допомогою таких методів: виявлення специфічних захисних факторів у крові, проведення полімеразної ланцюгової реакції, культурального дослідження, а також цитологічного дослідження з метою виявлення специфічних для цитомегаловірусу гігантських клітин.

Герпес

Профілактика герпесних інфекцій та методи захисту | Вірус Стоп

Вважається, що часті стресові ситуації, перевтома, неправильний спосіб життя (нерегулярний сон, куріння, неправильне харчування, недостатня рухова активність тощо), хронічні захворювання негативно впливають на стан імунної системи, що створює сприятливі умови для активації вірусу і почастішання спалахів герпесу. Виявлення та уникнення цих факторів може допомогти зменшити частоту загострень герпесу.

ВІРУС ПРОСТОГО ГЕРПЕСУ 1 ТИПУ
Найбільш заразний у період загострення, проте може передаватися і тоді, коли симптоми відсутні, а самопочуття хворого не порушене. Тому на час загострення простого герпесу слід максимально зменшити, а краще взагалі припинити контакти хворого з оточуючими, що дасть змогу суттєво зменшити імовірність передачі інфекції. Хворий у період спалаху хвороби не повинен користуватися чужими предметами особистої гігієни, на цей період для нього необхідного виділити індивідуальний посуд, рушник, зубну щітку, виділити окрему постільну білизну тощо. В жодному разі цими предметами не повинні користуватися члени сім’ї – для них засоби індивідуальної гігієни хворого є джерелом герпетичної інфекції. Хворому на час герпетичних висипань не слід торкатися руками уражених ділянок шкіри, а якщо так вже сталось – наприклад, після нанесення мазей або кремів, необхідно ретельно вимити руки, тому що таким чином хворий може сам інфікувати себе (ураження очей). Краще для обробки ділянок ураження використовувати одноразові ватні палички або спонжі, і обов’язково викидати після використання. Адже всі предмети, що проконтактували з ураженою герпесом ділянкою, на найближчі години стають джерелом інфікування для членів родини, особливо для маленьких дітей. Тому у цей період не варто втрачати пильність.
Також людям з герпесом слід утримуватися від оральних статевих контактів, щоб не допустити передачу вірусу простого герпесу 1 типу на статеві органи статевого партнера. Особам з симптомами генітального герпесу рекомендовано утримуватися від статевих зносин, поки у них спостерігаються будь-які симптоми.

ВІРУС ПРОСТОГО ГЕРПЕСУ 2 ТИПУ
Заходами, що зменшують ризик розвитку або інфікування вірусом герпесу 2 типу (генітального герпесу) є:
• Використання презервативів під час сексу.
• Утримання від статевого контакту, коли присутні симптоми.
• Уникнення поцілунків при герпетичній висипці на губах чи слизовій оболонці порожнини рота.
• Загалом віддавати перевагу моногамним стосункам.
Систематичне і правильне користування презервативами може допомогти запобігти поширенню генітального герпесу. Однак презервативи здатні лише знизити ризик інфекції, оскільки зараження генітальним герпесом може статися на тих ділянках, які презервативом не захищені.

ПРОФІЛАКТИКА ГЕРПЕТИЧНИХ ІНФЕКЦІЙ
Загалом зводиться до дотримання загальних правил запобігання респіраторним захворюванням (уникати людних місць і натовпів, проводити загальнозміцнювальні заходи для посилення опірності організму). Оскільки вірус Епштейна-Барр та цитомегаловірус передається здебільшого через слину, то заходи їх профілактики досить однозначні і полягають у дотриманні елементарних правил особистої гігієни.
Вагітним жінкам з симптомами генітального герпесу слід інформувати про свій стан лікаря. Запобігання первинному інфікуванню вірусом генітального герпесу особливо важливо на пізніх термінах вагітності, оскільки саме в цьому періоді існує максимальний ризик розвитку герпесу в новонародженого. Тому профілактичні заходи щодо інфікування герпесом під час вагітності полягають у виключенні статевих контактів з партнером, у якого є герпетичні висипання, а в третьому триместрі вагітності варто взагалі утриматися від інтимних стосунків, якщо у партнера коли-небудь мали місце бути герпетичні висипання.

Наразі проводяться дослідження щодо розробки більш ефективних методів профілактики зараження вірусами герпесу, наприклад, вакцин. На даний час вивчаються кілька вакцин-кандидатів проти вірусів простого герпесу. Вакцина проти вітряної віспи була нещодавно зареєстрована в США. На даний час це єдина герпесвірусна інфекція, проти якої існує щеплення. Ця жива, ослаблена вакцина призначена для імунізації здорових дітей, а не осіб з ослабленим імунітетом. Експериментальні вакцини для вірусів простого герпесу 1 і 2 типів і цитомегаловірусу знаходяться на різних стадіях клінічних випробувань. Вакцини проти вірусу Епштейна-Барр сьогодні лише розробляються.

Герпес

Лікування герпесу, ефективні методи, перебіг та ускладнення | Вірус Стоп

Ще донедавна вважалось, що вилікувати герпетичну інфекцію неможливо. Це пов’язувалось з багатьма чинниками, зокрема прихованим перебігом і тому не завжди вчасно діагностованим захворюванням, тривалим перебуванням вірусу герпесу в організмі людини в важко доступних місцях, зокрема нервових вузлах та сплетеннях, формуванням пригнічення імунної системи.

ЯК ЛІКУВАЛИ ГЕРПЕС ДО СЬОГОДНІШНЬОГО ДНЯ?
Ще вчора лікування ураження вірусами простого герпесу 1 та 2 типів було здебільшого спрямоване на усунення спалахів хророби, зниження ступеня тяжкості симптомів і частоти появи ознак герпетичного захворювання. Рекомендованими також були заходи, що полегшували самопочуття пацієнта та зміцнювали імунний захист організму, а також зменшували імовірність передачі вірусу сприйнятливим людям.

ЧИ ЕФЕКТИВНЕ ТРАДИЦІЙНЕ ЛІКУВАННЯ ГЕРПЕСУ?
Наявні противірусні засоби, що нині широко застосовуються в практичній медицині, тільки пригнічують розмноження вірусу, але не видаляють фрагменти вірусних часток з нервових клітин. Тому завжди існує ймовірність повторних висипань, особливо при імунодефіцитах (наприклад, при ВІЛ-інфекції або пухлинах). Отже, застосування противірусних засобів дозволяє лише зменшити активність вірусу і полегшити симптоми, проте вказані лікувальні засоби вилікувати герпетичну інфекцію не можуть.
Безумовно, лікування герпесу обов’язково повинно бути комплексним і індивідуальним. Однак наразі склалась ситуація, коли ті, хто часто страждає від спалахів герпесу, часто безконтрольно приймають противірусні препарати, що призвело до того, що в усьму світі сьогодні визначається зменшення чутливості самих вірусів до цих засобів з одного боку, та ще більше пригнічення імунної системи, оскільки вони є досить токсичними, – з іншого.

ЯК ЛІКУВАТИ ХРОНІЧНИЙ ГЕРПЕС?
Як відомо, хронічна герпесвірусна інфекція (як і будь-яка інша), обумовлена тривалим персистуванням (перебуванням) збудника в організмі людини, сприяє розвитку імунодефіциту (значного зниження опірності людського організму) через недостатність кількох ланок імунної системи. З цією метою під час лікування та для попередження загострень хронічної герпесвірусної інфекції необхідним є також використання засобів для корекції імунного статусу людини.
Застосування комплексної терапії герпесвірусних інфекцій має декілька вагомих переваг:
– комплексний підхід дозволяє більш ефективно пригнічувати вірусну інфекцію, впливаючи на основні причини її розвитку.
– можливість зменшення дози та тривалості застосування противірусних хіміопрепаратів (зниження ризику розвитку побічних ефектів та токсичного навантаження на організм хворого).
– скорочення тривалості загострення та зменшення строків лікування.
– адекватна імунокорекція сприяє збільшенню тривалості безрецидивного періоду.
Препаратами першої лінії сьогодні вважаються засоби, діючою речовиною яких є Протефлазід, які випускаються у лікарських формах – краплях та суппозиторіях. Поряд з доведеною противірусною активністю вони позбавлені багатьох вищевказаних негативних ефектів. Дозування згідно інструкції, консультація з лікарем – обов’язкова.

ТЯЖКИЙ ПЕРЕБІГ ТА УСКЛАДНЕННЯ ГЕРПЕСУ
При тяжкому перебігу герпетичного захворювання, рясних пухирцевих висипаннях зростає імовірність приєднання бактеріальної інфекції, що ще більше ускладнює ситуацію та вимагає призначення протимікробних засобів. Такий стан часто визначається при зниженій опірності імунної системи організму людини, що виникає в разі тривалого прихованого перебування вірусу. Тому зміцнення імунітету розглядається як додатковий метод позбавлення вірусу герпесу. Однак проведення загальнозміцнювальних заходів є доречним тоді, коли немає загострення захворювання, а не в розпал висипу. Вони допомагають знизити кількість рецидивів герпесу, однак не в змозі усунути вірус повністю.
Місцеве лікування вогнищ ураження для полегшення самопочуття хворого зовнішніми формами специфічних препаратів можливо лише при ураженні вірусами простого герпесу 1 та 2 типів та, в поєднанні з системним введенням, при герпетичному ураженні очей. При його здійсненні у період перед або одразу після появи первинних проявів тривалість загострення зменшується і вираженість симптомів пом’якшується. На додаток до специфічних препаратів доцільно місцеве застосування антисептиків при вторинної бактеріальної інфекції, що сприяє швидшій епітелізації ерозивно-виразкових уражень.
Спроби одночасного застосування імуномодуляторів, індукторів інтерферону, гормонів тимуса, адаптогенів при патологічних станах, зумовлених інфікуванням вірусом Епштейна-Барр, при оперізуючому лишаї та цитомегаловірусній інфекції, з метою активізації факторів імунного захисту та підвищення ефективності лікування також не дозволяють видаляти вірус герпесу з організму. Наразі вони вважаються засобами супутньої терапії, які діють опосередковано та володіють лише загальнозміцнюючою та протизапальною дією для полегшення спалаху захворювання.
Важливо пам’ятати, що широко рекомендовані засоби з ехінацеї, стимулюють імунну систему і протипоказані в період вагітності, оскільки можуть підвищувати визик невиношування вагітності та передчасних пологів, і не мають прямої противірусної дії.
Тоді як за даними досліджень, призначення противірусного засобу з діючою речовиною Протефлазіду у вагітних з невиношуваням вагітності на тлі герпетичної інфекції покращує прогноз як щодо перебігу самої вагітності, так і зменшує імовірність інфікування майбутньої дитини. Це пов’язано з тим, що зазначений противірусний засіб має поліфармакологічну (декілька механізмів противірусної дії) пряму противірусну дію, м’яко коригує імунний статус вагітної жіки та поліпшує його відповідь на дію агресивних вірусів.

Герпес

Цікаві та важливі факти про герпес | Вірус Стоп

• Уперше вірус герпесу був виділений W. Gruter у 1912 році.
• Доведена роль вірусів герпесу у прискоренні вбудовування вірусу папіломи людини у геном людської клітини, що підвищує ризик формування онкологічних захворювань: порожнини рота, шийки матки, жіночих та чоловічих зовнішніх статевих органів і прямої кишки. Одночасне інфікування вірусом простого герпесу 2 типу і вірусом папіломи людини при дисплазії шийки матки у 34 рази підвищує імовірність розвитку раку цієї локалізації.
• Дві тисячі років тому в стародавньому Римі імператор Тіберій ввів заборону на публічні поцілунки у Сенаті щоб зупинити пошестя герпесу
• У XIX столітті герпес називали «хворобою аристократів» і він був досить рідкісним захворюванням. На сьогоднішній день це однин з найпоширеніших вірусів людини.
• Тривалий час герпес вважали «хворобою французьких королів». Причому на генітальний герпес страждали не лише представники династії Бурбонів, але й їх численні фаворитки. Генітальний герпес вплинув на хід історії. Вважається, що найжорстокіші укази видавалися в момент загострення хвороби.
• У середині 60-х років минулого століття американські секретні служби намагались зробити вірус бактеріологічною зброєю. На щастя, у ті роки їхнім задумкам не вдалось здійснитися. А невдовзі у США стикнулися з іншою проблемою. Наприкінці 70-х – на початку 80-х років американці стикнулися з наслідками сексуальної революції, в результаті якої розгорілася епідемія генітального герпесу.
• Декілька років тому експертами ВООЗ була представлена загальна епідеміологічна картина, яка свідчить про майже 100% інфікування населення планети вірусами простого герпесу 1 і 2 типів, при цьому лише у 10–20% інфікованих наявні різні клінічні прояви герпетичної інфекції. Європейське регіональне бюро ВООЗ відносить герпес-вірусні інфекції до групи хвороб, які визначають майбутнє інфекційної патології. Масштаби захворюваності у поєднанні із завданою шкодою – психологічною і фізіологічною – визначають важливе медичне та соціальне значення цих інфекцій.
• Спалахи герпесу в 30% випадків стають причиною спонтанних абортів на ранніх термінах вагітності, понад 50% пізніх викиднів, і посідають друге місце після вірусу краснухи за частотою формування вроджених вад розвитку в новонароджених дітей.
• Герпетична інфекція найбільш заразна в період наявності симптомів, але може передаватися і за їх відсутності.
• Інфікування вірусом простого герпесу 2 типу збільшує ризик зараження і передачі ВІЛ-інфекції.
• Особи, вже інфіковані вірусом простого герпесу 1 типу, не можуть заразитися ним повторно, однак можуть інфікуватися вірусом простого герпесу 2 типу, що вражає статеві органи.
• Значна частина заражень вірусом простого герпесу 1 типу трапляється в дитинстві, потім інфекція зберігається протягом життя.
• Вірус простого герпесу 2 типу передається майже виключно статевим шляхом і проявляється ураженням генітальної або анальної ділянки (генітальний герпес). Проте вірус простого герпесу 1 типу через орально-генітальний контакт також може інфікувати ділянку статевих органів і викликати генітальний герпес.
• Інфікування вірусом простого герпесу 1 і 2 типів в основному минає безсимптомно, але може супроводжуватися легкими симптомами або викликати утворення болючих пухирців або виразок в інфікованої зоні.
• Доведено, що вірус простого герпесу 2 типу і вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) впливають один на одного. Герпетична інфекція збільшує ризик зараження ВІЛ-інфекцією приблизно в 3 рази. Крім того, особи, заражені ВІЛ і герпесом 2 типу, з більшою ймовірністю передають ВІЛ іншим. У осіб, інфікованих ВІЛ, герпес 2 типу є однією їх найбільш частих інфекцій і зустрічається у 60-90% осіб з ВІЛ-інфекцією.
• Герпес є стимулюючим фактором для розвитку хвороби Альцгеймера. Вірус простого герпесу виявляється в мозку майже 70% пацієнтів з хворобою Альцгеймера.

Герпес

Чи можна запобігти хворобі Альцгеймера, лікуючи герпес | Вірус Стоп

Дані, опубліковані в журналі Frontiers in Aging Neuroscience, свідчать про те, що у більш ніж половині всіх випадків хвороби Альцгеймера простежується зв’язок з вірусом простого герпесу 1 типу. Як показало дослідження, важливим є те, що застосування противірусних засобів для лікування герпетичної інфекції може знижувати імовірність розвитку деменції в майбутньому. У цій роботі вказується на недорогий і ефективний спосіб запобігання хворобі Альцгеймера, яка сьогодні є однією з найбільш високовартісних станів у світі.

Герпес

При шизофренії спостерігається високий рівень антитіл проти вірусу Епштейна-Барр | Вірус Стоп

Дослідження показали, що люди з шизофренією мають високий рівень антитіл проти вірусу Епштейна-Барр – вірусу герпесу, який викликає інфекційний мононуклеоз. Запропоновано два пояснення щодо асоціації підвищених імунних реакцій у пацієнтів з шизофренією та збудником інфекційного мононуклеозу: шизофренія може змінювати імунну систему таких пацієнтів і робити їх більш сприйнятливими до вірусу Епштейна-Барр, або ця вірусна інфекція збільшує імовірність розвитку шизофренії.

Герпес

Як кишкова мікрофлора допомагає імунній системі боротися з герпесом | Вірус Стоп

Кишкова мікрофлора допомагає імунній системі боротися з герпесом

Існування певних мікроорганізмів у кишечнику може посилити здатність імунної системи протидіяти вірусу герпесу. Такі дані опубліковані в Nature Communications. Зокрема, молекула оболонки бактерії Bacteroides fragilis має захисні та протизапальні властивості, що може бути корисним у протидії герпесвірусним інфекціям і запобігати розвитку таких тяжких захворювань, як герпетичний енцефаліт (запалення мозку).